Напередодні свята Стрітення Господнього, яке також є Днем богопосвяченого життя, у храмі св. Флоріана в Шаргороді відбулася зустріч богопосвячених осіб Кам’янець-Подільської дієцезії.
«Кожна людина, — сказав для CREDO єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, — потребує оновлення: оновлення в любові, у своєму покликанні, у своїй місії. Сьогоднішня зустріч є саме таким моментом для нас — богопосвячених. Сьогоднішня Літургія була дуже урочистою, але в ній брали участь майже тільки богопосвячені особи. Отже, ця Літургія була для Бога і для нас. Ми потребуємо переживати такі моменти, тому що наше життя — це Бог. Із цього ми черпаємо силу, щоб служити іншим».
Владика також звернувся, до всіх, хто читатиме ці рядки, з проханням молитися за богопосвячених — монахів і монахинь, ченців і черниць, а також за нові покликання до виключного служіння Богу й Церкві.
Початком зустрічі була адорація Пресвятих Дарів. Учасники молилися Світлу частину Розарію, роздуми до якої виголосив настоятель санктуарію Ісуса Назарянського у Браїлові о. Юзеф Кшишиха MS.
Конференцію, підготовлену спеціально для богопосвячених, проголосив настоятель парафії Преображення Господнього у с. Нова Ушиця о. Юзеф Гвуздзь SVD. Посилаючись на літургійні читання зі свята Стрітення Господнього, священник-вербіст показав, яке значення для тих, хто присвятив своє життя служінню Богові й людям, може мати приклад євангельських персонажів Симеона й Анни.
— Їхнє життя, — сказав священник, — було багаторічним служінням і терпеливим очікуванням; але в той день (коли зустріли Немовля Ісуса, Марію і Йосифа — Прим. авт.) вони пізнали щось зовсім інше, нове. Вони зустріли живого Бога. Це незвичайне переживання змінило їх повністю. Симеон стає щасливим і вільним: його турботи й очікування закінчились! А пророчиця Анна перестає пророкувати — тобто передвіщати те, що буде. Тепер вона тільки славить Бога.
[…] Зауважмо, що в цьому євангельському уривку, який Церква дає нам на День богопосвяченого життя, Анна не бере Ісуса на руки. Вона пізнає Ісуса, дивлячись на Симеона. Це показує нам, що є люди, які не наблизяться самі: можливо, в цей момент, який переживають, вони не можуть усвідомити, що Спаситель — поруч із ними. Бувши близько світла, перебувають у мороці. Вони потребують тебе, котрий/котра станеш свідком, — як Анна, щоб побачити Христа, потребувала Симеона. Вони потребують твого свідчення. Потребують твоєї зустрічі з Христом, твоєї адорації, твоєї молитви. Служити Ісусові в іншій людині — це не твоя приватна справа. Бо коли торкаєшся Ісуса — стаєш Ісусовим, отримуєш світло, як отримав його Симеон. Тому в день цього свята ми запалюємо свічку-«громницю»: бо Ісус є нашим світлом.
«Готуючи свій виступ, — сказав для CREDO о. Юзеф, — я ставив собі за мету показати, що нам, богопосвяченим, для того, щоб бути знаком для світу, потрібно не просто бути з Ісусом — потрібно міцно припасти до Нього. Щоб нести світло в ту страшну темряву, яку нині переживає Україна, треба взяти це світло від Ісуса».
Навівши слова св. Йоана Павла ІІ, що ті, хто віддав своє життя Богу, це «історичне продовження особливої присутності Воскреслого Господа», священник зазначив: «Христос саме так забажав явити себе людям навколо нас. Тому ми повинні бути немовби руками, які приносять Христа і вказують на Нього».
Вербіст поділився з учасниками зустрічі своїм особистим досвідом місійної праці в Нікарагуа та Панамі.
«Час святкування мине, — сказав він на закінчення, — і прийде буденність, а з нею — звичайне життя, звичайні обов’язки. І хоч би як багато їх було — нехай після цієї зустрічі у твоєму серці залишиться живе прагнення приходити до Ісуса, віддавати Йому свою буденність і вчитись у Нього, як любити інших і з радістю нести їм Його».
Працюючи в групах, учасники зустрічі відповіли на запитання: «Як стосунки з Ісусом впливають на побудову стосунків з іншою (особливо важкою для тебе) людиною», «Як давати надію іншим, незважаючи на власний страх і тривогу», «Чи змінюють щось у вашому житті щоденні зустрічі з Ісусом», «Що для вас сьогодні, в цьому конкретному місці та часі, означає богопосвяченість».
Коментуючи роботу в групах, єпископ Радослав Змітрович сказав:
— Важливо, що ставилось питання про те, як тепер, під час війни, нести людям надію. На мою думку, нам усім це допомогло усвідомити, як важливо нести надію; а також усвідомити те, що ми не повинні вдавати себе іншими, ніж ми є, а просто жити нашим посвяченням і нести це людям — бути з ними й нести їм Ісуса Христа. Особисто я почув для себе, до якої міри важливою — як для нашого богопосвяченого життя, так і для служіння всім людям — є взаємна підтримка».
«Ми маємо великий дар бути з Богом і нести Бога людям», — сказав Його Преосвященство на початку урочистої Святої Меси. Богослужіння, яке він очолив, стало центральним пунктом, кульмінацією зустрічі. Проповідь виголосив настоятель санктуарію св. Йосифа у Гнівані о. Аркадій Ціхля ОМІ.
Він, зокрема, розповів про сестру-черницю, яка відвідувала хворих у Гнівані. Тепер один із мешканців міста каже про неї: «Я прийшов до Бога завдяки цій монашці». Працюючи в себе на подвір’ї, він щодня бачив, як вона проходила повз його будинок, і одного дня вирішив із нею поговорити. Розповів про своє польське коріння, про те, що його батьки колись давно ходили до храму. Ця розмова і стала поворотним пунктом у його житті. Чому в цього чоловіка з’явилось бажання розмовляти з сестрою? Тому, сказав проповідник, що «вона була знаком Христа. І ми маємо це прекрасне покликання — бути знаком, бути світлом. У Євангелії сказано: “Світло для об’явлення язичникам ”. Скільки навкруги язичництва, скільки темряви! І ми повинні нести світло Христа людям».
Посилаючись на євангельську розповідь про покликання св. Петра, о. Аркадій продовжив:
— Ісус покликав Петра тричі. Ніхто з нас не покликаний один раз. Ми приносимо перші обіти, потім довічні, потім їх відновлюємо. Відразу по закінченні семінарії я працював у Криму, в Євпаторії. Там парафія була невелика — в неділю приходило близько сімдесяти людей. У моїй рідній парафії, у Вроцлаві, в неділю приходило близько п’яти тисяч! У семінарії нас навчалося сто двадцять семінаристів — а там, у Євпаторії, нас було тільки двоє священників. До того ж спочатку було важко з мовою. Здавалося, що там я нікому не потрібен; що від мого перебування немає ніякої користі… І в той момент (…) я виразно почув внутрішній голос: «Іди до каплиці!» Я так і зробив. Відтоді я щодня щонайменше 30 хвилин перебував перед Господом. Тепер можу сказати: так я відновив тоді свої обіти.
«Випробування чекають на кожного з нас; і вони повинні бути. Повинні бути для того, щоб ми щоразу ставали сильнішими та кожного разу відновлювали наше віддання Богу, зміцнюючись у покликанні. А наше покликання — нести людям світло. Не наше світло, а світло Ісуса Христа», — закінчив проповідь о. Аркадіуш.
І ніби на підтвердження його слів, наприкінці Меси всі учасники свята зачитали Акт відновлення чернечих обітів.
Зустріч завершилася спільною молитвою Коронки до Божого Милосердя, яку очолював ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.
фінансово.
Щиро дякуємо!
