Редакційний директор Vatican News Андреа Торньєллі забрав голос у справі розгляду суперечливої декларації про благословення.
Публікуємо переклад його редакторської колонки.
Інструкція, яку 2000 року опублікував тодішній префект Конгрегації віровчення, розрізняла молитви про зцілення (які є ритуальними і вміщені у літургійних книгах) і молитви душпастирські або спонтанні. Цей самий критерій застосовується нині, щоб допустити можливість благословення неврегульованих пар.
Декларація «Fiducia supplicans», яку Дикастерій віровчення оприлюднив у грудні минулого року, не змінює традиційного вчення про подружжя, що добре відомо і на що багато хто звертав увагу. Це вчення передбачає шлюбне благословення тільки для чоловіка й жінки. То радше природа благословення становить предмет розгляду в документі, який допускає можливість простого, спонтанного благословення навіть пар неврегульованих або одностатевих, без благословення їхнього зв’язку чи схвалення їхньої поведінки в житті. «Fiducia supplicans» фактично розрізняє благословення літургійне, або ритуальне, — і спонтанне, або душпастирське.
Якщо йдеться про літургійне благословення, то його можна розуміти двома способами. У широкому розумінні «літургійною» визнають кожну молитву, яку промовляє висвячений служитель, навіть якщо вона виголошена без ритуальної форми та без дотримання приписів офіційного тексту. Натомість у вужчому значенні молитва або заклик над особами є «літургійною» тільки тоді, коли її виконують «ритуально», а точніше, коли вона ґрунтується на тексті, затвердженому церковною владою.
Частина критиків, які поставили під сумнів нещодавню декларацію, насправді визнають допустимим тільки широке розуміння, а тому не визнають допустимим розрізнення між «ритуальними» і «літургійними» молитвами чи благословеннями та «душпастирськими» і «спонтанними» благословеннями. Серед них, наприклад, є такі, хто ставить під сумнів душпастирське значення літургії. Тут, однак, варто зауважити, що «Fiducia supplicans» надає слову «душпастирський» специфічного сенсу: тобто сенсу турботи, особливо спрямованої на підтримку тих, кому вділяють благословення; на образ «доброго пастиря», який не спочине, доки не знайде кожного, хто заблукав. Інші стверджують, що всі молитви — «літургійні», а отже, всі підлягають вимогам літургії Церкви. Сам Папа Франциск відповів на це застереження у своїй промові до учасників пленарного засідання Дикастерію віровчення в день 26 січня. Він тоді підкреслював існування душпастирських, або спонтанних благословень «поза будь-яким літургійним контекстом і формою». Отож висловлювання Папи підтверджують орієнтованість на найвужче значення літургійних благословень.
Важливий прецедент стосовно розрізнення між тим, що є літургійним, а що таким не є, можна знайти в інструкції від 2000 року, яку опублікувала тодішня Конгрегація віровчення, за підписом кардинала Йозефа Ратцінґера, затверджена Йоаном Павлом ІІ.
Предметом цієї інструкції є молитви про Боже зцілення. У п. 2 частини І документа нагадано, що в «De Benedictionibus» («про благословення») Римського ритуалу є «Ordo benedictionibus infirmorum» — обряд благословення хворих, де містяться «різні тексти молитов, у яких благається про зцілення». У фінальній частині інструкції, що присвячена дисциплінарним нормам, є ст. 2, такого змісту:
«Молитви про зцілення вважаються літургійними, якщо вони містяться у літургійних книгах, затверджених компетентною церковною владою; в іншому разі вони не є літургійними молитвами».
Цим стверджується, що існують літургійні, або ж ритуальні, молитви про зцілення — та інші, які такими не є, однак законодавчо дозволені. У наступній статті нагадується, що «літургійні молитви про зцілення мають бути звершувані згідно з приписаним обрядом і в літургійному вбранні, вказаному в Ordo benedictionis infirmorum у Rituale Romanum». Ці цитати з тексту, який підписав Ратцінґер і затвердив Папа Войтила, вказують, що вживання терміну «літургійний» у «Fiducia supplicans» для означення ритуальних благословень, інакших ніж душпастирські благословення, напевно є розвитком значення — однак таким, що згідний із ученням останніх десятиліть.
Окрім того, є інші відмінності між благословеннями: деякі є консекрацією або запечатуванням таїнства, здійснюваного парою (у разі подружнього благословення); інші є молитвами-звертаннями (invocatio), що возносяться до Бога із землі; ще інші (у разі екзорцизмів) мають на меті відігнати зло. «Fiducia supplicans» багато разів пояснює, що уділення пастирського, або спонтанного, благословення (без жодного елементу, пов’язаного з подружжям) «неврегульованій» парі, яка звертається до священника чи диякона, не становить і не може жодним чином становити форму затвердження зв’язку поміж двома особами. Документ стверджує, що таке благословення не можна вважати «формою моральної легітимізації зв’язку, який вважає себе подружжям», ані «позашлюбної сексуальної практики». Сенсом є радше волання до Бога, щоби дозволив насінню добра зростати в тому напрямку, якого Він сам прагне.
фінансово.
Щиро дякуємо!
