Священник зі Святої Землі: християни — не «меншина», а серце цього регіону

«Війна, джерелом якої є страх, укорінений в нашому нутрі, — це один із сучасних божків».

Так сказав журналістові Vatican News о. Давид Нойгауз, єзуїт, єврей походженням, відомий бібліст, викладач біблійної теології в семінарії латинського патріархату в Бейт-Джалі, у Салезіянському богословському інституті й інших християнських і юдейських навчальних закладах Єрусалима та Віфлеєма.

У час загострення ситуації в Секторі Газа він говорить про те, що можуть зробити місцеві християни, щоб лікувати рани місцевих спільнот.

Настоятель єзуїтів у Святій Землі визнає, що ситуація християн у Святій Землі не належить до найлегших. Сповідники Христа не мають важелів впливу — політичного, суспільного, економічного чи культурного. «Я відкидаю слово ‘меншина’, яке закладає поняття відділеності від більшості. Ні, ми перебуваємо в самому серці ізраїльського і палестинського суспільства, де боремося за виживання та рівність, щоб жити як брати і сестри і з юдеями, і з мусульманами», — вказує о. Нойгауз. На його переконання, саме це є найпершим викликом для тамтешніх християн. І це величезний виклик, «бо спокуса впасти в розпач і покинути це місце, шукаючи легшого життя деінде, залишається завжди сильною». Тому він робить такий висновок: «Воістину, необхідно розвивати віру в Бога, який чуває при нас і оберігає нас. Хоч інколи Його захист для нас не надто зрозумілий, бо християни помирають у пеклі, створеному людьми й ненавистю».

Друге питання — це своєрідний шанс. Мала кількість місцевих християн захищає їх від специфічної пихи, зазначає о. Нойгауз. «Вступати в політичну гру, щоб домогтися влади і впливу, — це не для нас, бо наша присутність тут маргінальна», — каже священник. Але це створює інші можливості: «Пророки постають на узбіччях. З узбіч походить дискурс, який може мати великий вплив; дискурс, який помічає невидимі можливості, опиняючись у центрі. Влада і впливовість засліплюють людей. Із цих узбіч, де ми перебуваємо, ми повинні тести цей вид пророчого дискурсу, який бачить, що мир є можливим. Справедливість, збудована на свободі й рівності, є можливою».

Зрештою, по-третє, єзуїт вказує на покликання втілювати цей дискурс у життя «завдяки нашим численним освітнім інституціям, соціальним, або пов’язаним зі службою здоров’я». У цих інституціях «ми можемо втілювати наші цінності свободи, рівності, справедливості, миру і примирення з ворогом, бо це ми визначаємо це середовище, — каже єзуїт. — Ми маленька група, майже завжди живемо на узбіччі, можемо це переживати як відчуженість і сум; але, дякувати Богу, ми маємо ці інституції, здатні втілювати такий тип суспільства, який ми проголошуємо через наш євангельський дискурс».