Роздуми над Словом Божим на VI Звичайну Неділю, рік Б
Дуже часто в біблійній культурі різні хвороби приписувано дії злих духів — демонів. Але це не стосувалося прокази. Вона сприймалася як наслідок гріха, зокрема гріха осудження, обмови та інших гріхів, пов’язаних із мовою (про це можна більше прочитати в попередніх роздумах про цю саму євангельську подію у версії св. Матея). Саме тому лікування прокази означало ізоляцію хворого поза табором. З історичної точки зору йшлося про те, щоб проказа (а разом із нею ритуальна нечистота) не передавалася іншим людям через дотик. Однак єврейські мудреці вбачали в цьому ще й глибшу думку.
Чому людина починає обмовляти? Найчастіше — щоб виглядати кращою на тлі тих, кого обмовляє. А чому людина хоче виглядати кращою від інших? Швидше за все тому, що має неправильне бачення себе самої. Дивиться на себе як на когось, хто нічого не вартий, гірший від інших тощо. Тому лікуванням, а одночасно профілактикою прокази було відокремлення прокаженого (за межі спільноти), щоб така людина побула наодинці з собою або з такими самими як і вона, і таким чином позбулася потреби порівнювати себе з іншими.
“ Господь узяв на себе всю нашу проказу, нашу нечистоту, наш гріх, щоб ми могли зодягнутися в Його праведність
У 14-му розділі Книги Левіт читаємо, що священник мав узяти гілку кедрового дерева, нитки кармазину та ісоп, і покропити таку людину. В цьому обряді теж криється мудрість. Один з єврейських коментаторів Середньовіччя, Раші, цю символіку пояснює так: кедр — високе дерево, тому є символом гордості, натомість ісоп — маленька трава, що є символ смирення, приниження. Хтось, хто обмовляв, був гордий мов кедр, але через проказу принизився і став мов ісоп. Саме після такого втихомирення прокажений міг повернутися до табору.
Ісус у своєму милосерді торкається прокаженого (гадаю, що Він зовсім не випадково явився св. Францискові під виглядом прокаженого). У Торі читаємо: коли архиєрей торкався прокаженого, то брав його нечистоту на себе. Саме так учинив наш Господь: узяв на себе всю нашу проказу, нашу нечистоту, наш гріх, щоб ми могли зодягнутися в Його праведність. Невипадково наш Спаситель зазнав смерті на хресті поза містом — ізольований, наче прокажений поза табором. Навіть у цьому уривку сказано, що Ісус мусив іти за місто і не міг увійти до нього: « … не міг Ісус відкрито ввійти у місто, але перебував назовні, у безлюдних місцях; і приходили до Нього звідусіль».
Тож виходьмо до Нього ЗА ТАБІР, несучи наругу Його, бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм (Євр 13,14).