Ворог добре знає, що мусить виграти… Він знає, що на цьому шляху душа зламається, бо надто натягнута струна волі не може не порватися.
Відомо, що скрупульозність переходить у повний лаксизм, коли людина перестає собі відмовляти у будь-чому. Це результат розпачу людини, що встановила собі нормою накази, які на практиці виконати неможливо, а принаймні робити це довго.
Зовнішній аскетизм
Проблему зовнішнього аскетизму взагалі вирішити нелегко. Відносно просто це можна зробити, коли йдеться про речі, яких можна зректися повністю. Можна відмовитися від цигарок, алкоголю тощо.
Але коли йдеться про речі, від яких відмовитися повністю неможливо — таких як їжа, сон, тепло чи відпочинок, — то справа вже не така проста. Бо тут мова не про звичайне відречення, а про знайдення відповідної міри.
У цьому можуть допомогти певні об’єктивні принципи, але все об’єктивно оцінити неможливо. Зрештою, є певна суб’єктивна міра, яку треба віднайти у співпраці з благодаттю. Це ніби так просто! — але ми не зможемо її належно добрати, якщо особисто не домовимося зі Святим Духом.
Чому аскетизм — це складно?
Отже, частенько трапляється, що молоді ревні душі на цьому спотикаються. Тому майстри духовного життя не помилялися, казавши: в тому, що стосується зовнішнього аскетизму, який виходить за межі звичайних норм, потрібен духовний керівник.
Чому душі так часто на цьому спотикаються? Молода душа, яка ще добре себе не знає і не бачить найглибших і найтонших своїх вад, легко переконає себе в тому, що головний її недолік — це непоміркованість у їжі. Щоденні поразки в їдальні легко стурбують душу, яка, ще не маючи чесноти поміркованості, схильна в цій матерії до максималізму.
Після цих постійних трапезних невдач їй дедалі більше здається, що прорив на цьому фронті — це необхідна умова духовного зростання. Поступово аскетичні зусилля щораз більше зосереджуються на тарілці. Напруження зростає, бо все загалом налаштовано неправильно: на максимум, а не на поміркованість. Тут може виникнути спокуса щораз більше зосереджуватися на цій єдиній справі.
Ворог знає, що виграє, якщо спонукатиме до зусиль, а не кращого розпізнавання. Він знає, що на цьому шляху душа має зламатися. Бо надміру натягнута струна волі порветься — і настане лаксизм. На цьому шляху зламався не один аскет-пустельник.
Духовне керівництво
Головною помилкою тієї сестри була відсутність керівництва; те, що вона не шукала світла на цьому шляху, а сама визначила, яка її головна вада і як вона має з нею боротися. Молода душа часто впевнена, що саме в цьому суть справи, що саме цього хоче від неї Бог, і що вона не просунеться вперед, якщо не подолає цю межу. Вона так сильно в цьому впевнена, що з недовірою приймає поради, які ведуть на шлях поміркованості.
У глибині душі вона вважає їх закликом розслабитися і не визнає їх авторитету. Але так само, як через невизнання авторитету керівництва вона дійшла до такого плачевного стану, так, піддавшись йому, буде зцілена.
Щоб уникнути такого зосередження на одному пункті, потрібно пам’ятати католицьке вчення про взаємозв’язок чеснот між собою. Прогрес у здобуванні будь-якої чесноти ослаблює всі вади і зміцнює всі інші чесноти. Це як на фронті: не потрібно наполягати на розриві лінії фронту противника саме в цьому місці. Якщо його прорвати у будь-якому місці, лінія фронту буде ослаблена.
Хороше керівництво не дозволило б зосередитися на цьому одному пункті й кидати усі свої сили на цю одну ділянку фронту, а вказало б на інші об’єкти, які більше поглиблюють і просвітлюють душу, наприклад праця над любов’ю, концентрацією тощо.
Уривок із книжки о. Петра Ростворовського «Листи до кармелітки»
фінансово.
Щиро дякуємо!
