У Святому Письмі є відомий епізод, де святого Павла звинувачують у тому, що його збили з пантелику неясні богословські знання. Як християнин, він більше не вписувався у суспільство, тому став об’єктом переслідувань.
Це стосується й усієї ранньої Церкви. Римська влада вважала християн, у кращому разі, безпідставно впертими. У гіршому — небезпечними зрадниками, нездатними мислити достатньо раціонально, щоб бути продуктивними членами суспільства.
Тим часом самі християни були щасливішими, ніж будь-коли. Нова віра звільнила їх. Життя раптом набуло сенсу. З їхньої власної точки зору, вони ще ніколи не мислили так ясно. Це чудовий приклад несправедливої критики і нерозуміння.
Святі, яких не розуміли
Святих часто не розуміли у їхні власні часи. Один чоловік видерся на верхівку стовпа і сидів там до кінця життя. Багато людей обрали смерть замість простої швидкої жертви ідолові. Дів-мучениць страчували за небажання виходити заміж за старших чоловіків-нехристиян. Ці рішення демонструють добре обґрунтовані і цілеспрямовано обрані пріоритети. Християни обирають, як їм жити, на підставі раціонального набору вірувань; відхиляти їх як необґрунтовані чи як наслідки психічної недуги — некоректно.
Маю підозру, що це відбувається через уявлення, нібито, наклеївши на когось ярлик (назвіть це газлайтингом, коли хочете), можна уникнути правди. Для римлян було легше назвати Павла божевільним, аніж думати, чи не піти їм теж за Христом. Подібним чином легше відмахнутися від святого Антонія-пустельника як від дивака, затаврувати святу Терезу з Лізьє і святого Франциска Ассізького як наївних, а святого Йоана Віаннея — як нерозумного, ніж дослідити свій власний духовний стан.
Цього тижня, коли Церква згадує святого Йоана Божого (8 березня), маємо інший приклад. Святий Йоан пережив навернення, коли йому було вже за 40, і почав діяти з таким ревним християнським каяттям, аж люди вирішили, що у нього нервовий зрив. Замість того, щоб подумати, чи заслуговує на похвалу його покута, вони запроторили його до психлікарні.
Навішування ярликів
Тут я мушу пояснити, що жоден зі згаданих вище святих, наскільки нам відомо, не мав психічних захворювань. Цей текст не про те, як протидіяти психічній хворобі (тут я не маю права давати поради); він про спокусу неправильно розуміти й відштовхувати інших. Наприклад, коли я кажу, що хтось «просто хизується», або стверджую, що хтось «ненормальний», у мене немає потреби серйозно ставитися до того, що ця людина насправді зробила або сказала. Якби я серйозно замислився над цим, то міг би усвідомити, що це я — той, хто насправді потребує коригування і змін.
Це одна точка зору, яка застерігає від похапливого навішування ярликів і відштовхування інших, бо так ми можемо відкинути святих. Але цікава й інша точка зору: що, коли це мене неправильно розуміють?
Почуття нерозуміння
Це траплялося зі мною, і я певен, що з вами також. Я думав, що своїми словами й діями повідомляю одне, але люди сприймали це інакше. У мене були свої причини; але оскільки це не був звичайний вибір, інші приписували мені зовсім інший (і неправильний) мотив.
Ці постійні (часто навмисні) непорозуміння — не несподіванка. Досвід ранніх християн ясно показує, що нашу віру та моральні зобов’язання будуть розуміти неправильно. Нас відштовхуватимуть як розумово неповноцінних, розгублених, інфантильних або нерозумних. Ззовні ми справді виглядаємо дивною групою. Ми віримо, що покута — це радість, наступне життя важливіше за це життя, а самопожертва — це самореалізація. Ми не вписуємось у шаблони.
Історично Церква спокійно сприймає переслідування, але водночас ніколи, ніколи не капітулює. Як святі давали собі з цим раду?
Зрештою, якщо вас багато разів назвали нерозсудливим, навіть найупевненіша у собі людина починає сумніватися. Коли я оголосив, що стаю католиком, усі намагалися мене відрадити. Казали, що я неправильно мислю; що коли я заспокоюся, то побачу речі в іншому світлі (я ніколи ще не бачив усе настільки в іншому світлі. І ніколи ще не був настільки спокійним). Я не впорався з цими дискусіями так добре, як міг би. Відтоді я отримав деяку науку від святих і дізнався про те, як вони долали непорозуміння.
Що роблять святі, коли їх не розуміють
По-перше, вони можуть спробувати пояснити свою позицію, — але, зрештою, не надто переймаються тим, що їх неправильно зрозуміють. Вони не намагаються зберегти репутацію коштом своєї чесності.
По-друге, вони зберігають свою сутність через молитву та взаємну підтримку. Навіть якщо весь світ неправильно нас розуміє — ми знаємо, що Христос і наші співбрати-християни прекрасно розуміють, що до чого.
По-третє, вони раціонально досліджують свої мотиви та дії на відповідність істині. Думки, навіть загальнопоширені, не тотожні правді. Щойно святі знаходять істину — ніякого нерозуміння їхніх мотивів, переслідувань чи соціального тиску не вистачить, щоб відвести їх від неї.
По-четверте, вони скромні. Цінний урок, який я досі беру близько до серця, полягає в тому, що навіть якщо критика є несправедливою або надмірно різкою, у ній зазвичай є частка правди.
По-п’яте і насамкінець, святі завжди шукають можливостей особистісного зростання, зокрема у тому, як вони реагують на несправедливу критику. Особисто я занадто хочу пояснити свою точку зору та виправдатися. Я витрачаю енергію на програну битву, коли натомість міг би розвивати своє внутрішнє життя та покращувати свій характер.
Ніколи не сумніватися
Святий Йоан Божий, якого оголосили психічно хворим, був визнаний святим. Святий Павло, навіть визнаючи, що його віра здається безглуздою, знав, що вона істинна. І таких прикладів багато. Я знаю, що роблю багато сумнівних рішень; але я ніколи не сумнівався в розумності своєї віри.
Коли справа стосується того, щоб бути католиком і розвивати особисті стосунки з Христом і Його Церквою, навіть якщо всі інші на планеті думають, що я ухвалив жахливе рішення з якнайбільш непереконливих мотивів, — я знаю, що ніколи ще не був при здоровому глузді більше, ніж тепер.
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
