У Шаргороді 22 березня 2024 р. відбулася Всеукраїнська Хресна Дорога і було представлено копію Туринської плащаниці.
«Не всі з нас були в Італії, а з тих, то був, — не всі були в Турині, де зберігається славнозвісна Туринська плащаниця. Але сьогодні, тут, у цьому храмі ми бачимо одну з сертифікованих копій Туринської плащаниці — їх в усьому світі небагато, десь близько десяти. Одна з них від сьогодні назавжди залишиться в цьому храмі. Ми з вами стаємо свідками Плащаниці, яка є свідком страждань Господа Ісуса Христа».
Цими словами хранитель санктуарію Страстей Господніх в Шаргороді о. Рафал Маківський OFM розпочав Месу, яка передувала Хресній Дорозі, що традиційно відправляється в Шаргороді в п’ятницю перед Вербною Неділею. Службу Божу очолив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, із ним співслужили настоятель провінції Братів Менших в Україні о. Бенедикт Свідерський OFM, о. Рафал Маківський OFM та група священників, що прибули до Шаргорода разом зі своїми вірянами.
«Передусім, — сказав для CREDO владика Радослав, — я хочу подякувати тим, хто подарував нам цю Плащаницю. А те, що вона залишиться тут, — черговий знак того, що Бог хоче, щоб існував цей санктуарій і що цей санктуарій нам потрібен. Варто ще раз підкреслити те, що сказав о. Рафал: Плащаниця є свідком смерті й Воскресіння Ісуса Христа. Але вона хоче бути свідком не події, яка відбулась колись, а події, яка постійно відбувається. Відбувається під час Євхаристії, де смерть і Воскресіння Ісуса Христа стають присутніми. І хочеться, щоб і ми стали такими ж свідками, як і Плащаниця: і ран Христових, коли ми єднаємось зі стражданнями Господа, і Його Воскресіння. Щоб ми повірили, що рани, які ми отримали в житті, — це преславні рани, які приведуть нас до воскресіння, до любові, до життя, до милосердя, до доброти. Це також запрошення для всіх, що живуть в Україні, приїжджати сюди, молитися тут і віддавати свої рани Господу, щоб Він міг зціляти ці рани. Плащаниця — це також знак того, що повинна бути єдність. Де є рани, там хоче бути Воскреслий Христос. Тому мені хочеться побажати — і собі, і всім в Україні — щоб ми могли це відчувати. Також і тут, у Шаргороді».
Проголошуючи проповідь, Його Преосвященство зазначив: у цей нелегкий час, який ми переживаємо, нам потрібна віра, а віру нам дає Слово Боже. Посилаючись на перше читання Літургії, владика сказав, що всі були налаштовані проти пророка Єремії — тому що Бог наказав йому говорити правду, а народ не хотів її чути. Це була правда про те, що не можна жити так, як жило тодішнє суспільство, і при цьому думати, ніби нічого не станеться.
«Як існують закони фізики, — сказав проповідник, — так існують і закони моралі. І коли вони порушуються — настає руїна. Здавалось би, Бог покинув свій народ; але пророк Єремія вірить, що Бог продовжує діяти, і просить у Нього побачити відплату. Сьогодні на цій Плащаниці ми бачимо сліди відплати — відплати, яку Господь взяв на себе. Відплати за наші гріхи, за гріхи батьків, за гріхи наших ворогів, начальників, корупціонерів».
Посилаючись на Євангеліє, владика Радослав відзначив:
«Ми бачимо дві групи людей: ті, хто хотіли каменувати Ісуса і ті, хто в Нього повірили. Господь був однаковим і до одних, і до інших. І перші, й другі чули Його слова, бачили Його діла. Але одні повірили, а інші хотіли вбити. І це — тайна нашого сумління: прийняти чи не прийняти любов Господа. […] Господь постійно працює з кожним з нас, Він нікого не відкидає, але кожному залишає вільну волю. І це ти мусиш відповісти: чи хочеш ти цього спасіння, яке відбувається тут, на Євхаристійному столі. Отже, нехай кожен відповість собі, чого він хоче: виконати черговий ритуал чи отримати спасіння».
Серед учасників Меси і молебню Хресної Дороги був ініціатор дарування Україні копії Туринської плащаниці італійський правник, культурний та громадський діяч з Венеції пан Маріо По’ — католик з активною громадською позицією, чиєю заслугою є відновлення історичного Scuola Grande di San Marco a Venezia (Братство св. Марка).
«Я переконаний, що це місце, ця Хресна Дорога, — сказав пан Маріо для CREDO, — надзвичайно важлива не тільки з погляду духовного, але й як джерело культури. Воно нам показує, що Європа є християнською. Сюди мали би приїжджати усі: італійці, іспанці, французи, німці та всі інші, щоби зрозуміти, що означає бути справжнім європейцем. Адже ми в останні роки забули і вже навіть не знаємо, як пояснити, що таке бути європейцем. Тут ці речі стають явними, тому що тут живуть люди, які вірять — вірять у Бога, вірять у Хрест Ісуса Христа. Це місце можна порівняти з науковим інститутом, де пояснюється теперішнє, де можна зрозуміти минуле і навчитися майбутнього. Деякий час тому, я, завдяки о. Бенедикту (о. Бенедикт Свідерський OFM — Прим. авт.), зрозумів, що потрібно написати книгу про Римо-Католицьку Церкву в Україні. Написати для італійців — адже не всі італійці, навіть католики, знають, що в Україні є Римо-Католицька Церква. А Римо-Католицька Церква у вас — це перлина, це діамант Вселенської Церкви».
«З даруванням копії Туринської плащаниці, — продовжив пан Маріо, — ми пов’язуємо також і надію на навернення Росії. Адже Плащаниця — це не тільки символ утішення для тих, хто несправедливо страждає. Це також і символ того, яким має бути справжнє навернення, а воно неможливе без відвернення від гріха війни».
Пан Маріо також розповів CREDO про відновлене Братство св. Марка. Воно народилось у Венеції далекого 1261 року і об’єднувало світських чоловіків, які свій шлях до зрілої віри, своє духовне натхнення знаходили у спогляданні страждань Господа Ісуса Христа. У 1806 році, під час наполеонівської окупації, Братство, як і всі інші релігійні об’єднання, було ліквідоване (розповідаючи про це, пан Маріо порівняв Наполеона з Путіним, «який все руйнує»). Кілька років тому Братство відновили.
«Потрібно мати мужність, — сказав пан Маріо, — щоб заради правди йти проти течії».
Розпочинаючи Хресну Дорогу, єпископ Радослав Змітрович сказав: «Ми отримуємо цей величезний дар, що можемо з’єднати наше життя, наші страждання з життям, стражданням, а передусім — любов’ю нашого Спасителя. І не тільки наше життя, але також і життя наших рідних, знайомих, захисників, ворогів: у серці кожного є ті, кого він хоче з’єднати з любов’ю нашого Спасителя».
Владика закликав особливо просити про дар доброго сумління для себе і для кожної людини в Україні:
«Як можна охарактеризувати християнина? Дехто говорить, що винятковим у християн є дар розпізнання, що християнин знає, що є добрим, а що поганим, і вміє робити добре. Він не боїться почути голос сумління. І це, як каже Святе Письмо, завдяки Воскресінню Ісуса Христа. […] Совість є у кожного, але людина боїться почути її голос. Воскресіння Ісуса Христа визволяє людину з цього страху, дає перемогу над страхом, який є десь там, усередині. І тоді людина має мужність почути голос сумління і знати, що добре, а що погане. В ситуації, у якій ми живемо, це неймовірно важливо…»
«Ісус засуджений на смерть, — сказав Його Преосвященство на І стоянні, — тому що йшов за голосом сумління. Чи є так у цьому світі, що коли людина слухає сумління, її будуть переслідувати? Дуже часто в цьому світі саме так і є. І кожний з нас стоїть перед вибором: чи слухати голос сумління, чи робити так, як хоче світ. Можемо уявити, що говорить сумління Господа — внутрішній голос, який є голосом Отця: “Не бійся, Я з Тобою. Так має бути, прийми це людство таким, яким воно є”. Що говорить сумління тих, які є свідками цього засудження? Говорить те ж саме, може — в іншій формі. Але вони не слухають свого сумління: “Ми нічого не можемо зробити. Влада так вирішила”. Кожен має вибір: слухати своє сумління чи ні. Господь не має претензій до нас. Він знає наші поневолення; але Він якраз приходить, щоб визволити тебе, щоби ти не боявся почути голос свого сумління і жити згідно з волею Бога. Просимо про цей дар для кожного з нас: про мужність почути голос сумління».
На ІІ стоянні учасники Хресної Дороги молились про дар «мужності бути тими, хто несе хрест»; на ІІІ стоянні — за молодь, щоб молоді люди завжди мали силу підводитися після падінь; на ІV стоянні — за матерів і батьків, щоб вони «мали мужність любити справжньою любов’ю», яка б допомагала їхнім дітям брати на себе відповідальність за Батьківщину, за свою працю, за своїх знайомих, друзів, сусідів, за свою сім’ю, дітей, і не втікати від неї; на V стоянні — за розуміння того, що допомагати іншим — це дар для того, хто допомагає; на VІ стоянні — за захисників України і за тих, хто перебуває в скруті, щоб вони не боялись робити «маленьке добро, яке має велику цінність».
У роздумах VІІІ стояння владика Радослав говорив про те, що любити людину по-справжньому означає допомагати їй жити згідно з сумлінням.
На наступних стояннях учасники молебню звертались до Господа за заступництвом Пресвятої Діви Марії з проханнями про дар навернення для всіх людей, а особливо — для тих, хто не прислухається до голосу сумління, і тих, хто через вчинені ними гріхи втратив надію на спасіння.
«Смерть. Здається, що вже кінець; що вже не варто нічого робити. Нічого не поміняєш; сталося. Але добро можна робити завжди. Бачимо Никодима, Йосифа з Ариматеї, інших. Ці фарисеї намагались рятувати Ісуса в Синедріоні, але це було не можливе — адже Він говорив такі речі, що, здавалось, сам хоче цієї смерті. Так, Він не відмовився від своєї сутності, від того, що Він є Син Божий, що Він є Спасителем. Як Його захистити? Ким був цей Чоловік? Був великою людиною, був пророком. І сумління їм каже: потрібно поховати Його тіло; потрібно попіклуватися про останнє, що потрібно людині на цій землі. Але знаємо, що це не кінець. Це тільки початок історії. Ми пізнаємо це, якщо слухатимемо голос сумління. І тоді відкриється новий початок — і для нас, і для інших», — такими роздумами єпископ Радослав поділився на ХІV стоянні.
«Прославляємо Тебе, Господи, прославляємо Твоє Воскресіння. Завдяки Твоєму Воскресінню ми можемо бути людьми в кожній ситуації, можемо бути щасливі навіть в час війни», — сказав Його Преосвященство, завершуючи Хресну Дорогу. І на підтвердження цих слів навів спогади відомої парамедикині Тайри, яка пройшла оборону Маріуполя, полон, приниження, а після звільнення продовжує рятувати бійців і стверджує, що найщасливіші моменти в її житті — це коли вдавалося врятувати іншу людину.
Перед тим, як учасники молебню отримали благословення, до слова запросили пана Маріо По’. «Для мене, — сказав він, — це великий дар і велика честь: бути тут, між вами. Я вважаю, що ми — католики Італії, Іспанії, Франції, Німеччини, — у великому боргу перед вами, римо-католиками України. І сьогодні я ще раз переконався в цьому, як і в тому, що ми вас потребуємо. Ви — найпрекрасніша, найгарніша частина Римо-Католицької Церкви в Європі. Ви — справжні католики, і ви — справжня Європа. Європа не може називатися Європою, якщо вона не християнська, і ви це нам показуєте. Ви маєте велике духовне багатство, яке ми в більшій частині втрачаємо. І коли ми з друзями думали про те, щоб ми могли зробити для України, ми вирішили, що найкраще — подарувати копію Плащаниці, тому що, на нашу думку, українці — це народ, який найбільше відображає Плащаницю в собі, адже ви страждаєте за інших».
Молебень Хресної Дороги завершився, як вже стало традицією в Шаргороді, співом гімну «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни».
фінансово.
Щиро дякуємо!
