Велика Субота — традиційний день тиші, коли Церква не служить Євхаристію, коли «нічого не відбувається», а «Спаситель помер». Цей момент, який глибоко перегукується з переживаннями багатьох людей у нинішній Україні, для CREDO коментує ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький:
— Надходять найбільші християнські свята — свята Воскресіння нашого Господа. І в ці дні нам варто більше часу присвятити самому Ісусові Христу, переживанню більшої єдності з Ним.
Велика Субота є днем великого очікування, днем великого голоду на зміни. Вона є очікуванням того, коли все стане на свої місця. Що варто зробити в цей день?
По-перше,
абстрагуватися від того, що ми робимо на щодень. Наскільки це є можливим — наскільки це не зашкодить нашим обов’язкам, нашим ближнім або й узагалі цілому процесові захисту нашої держави, — закликаю абстрагуватися від того, що зовнішнє, для того, щоби присвятити час тому, що є внутрішнє.
По-друге,
саме в цей час закликаю бути відкритими на те, що дає Бог. Учні і в цю суботу, після смерті Ісуса, і вже з понеділка, після Його воскресіння, мали свої плани. Йшли ловити рибу, займатися своїми справами. Все це відбувалося ДО зустрічі з Воскреслим, який перекреслює плани. Тим, які хотіли повернутися до риболовлі; тим, які прямували до Емауса, та іншим. Отже — вже в ці дні треба бути відкритими перед Богом, який нам несе свої способи вирішення. Він несе свій образ миру. Він несе свій образ перемоги.
Тому
нам буде важливо — коли з понеділка-вівторка будемо повертатися до свого звичайного життя, — щоб ми повернулися іншими. Тобто мої поради: абстрагуватися — не для того, щоб сховатися, а щоби повернутися до тих самих справ, тільки вже наповненими Духом Воскреслого Христа. Наповненими Його вказівками, які кожен із нас має можливість отримати саме в ці дні.
«Україна Великої Суботи» —
це «Україна великої тиші», «великого очікування». Те, що я сказав на самому початку. Це не є пасивним, бездіяльним чеканням: ми діємо. Ми захищаємо нашу країну і очікуємо змін. Це час великого, напруженого очікування в тиші Великої Суботи. Це не є часом бездіяльності: наше завдання — бути готовими почути голос від Бога. А він може відрізнятися від нашої людської логіки.
Моє щире побажання:
щоби ці Великодні Свята були часом особистої зустрічі з Воскреслим. Щоб ми вкотре, як Петро, почули від Нього запитання: «чи ТИ любиш Мене?» І в цим запитаннях та в інших жестах Господа щоб ми відбули в цей час, що Він безмірно любить нас — і провадить нас найвірнішою дорогою до Перемоги: у цій війні, а також у цілому нашому житті, для вічності.
фінансово.
Щиро дякуємо!
