11 квітня — день спомину св. Антипи Пергамського, який загинув під кінець І століття нашої ери і, за традицією Церкви, був учнем св. Йоана Богослова.
Антипа був єпископом Церкви в Пергамі і став мучеником. Його спалили живцем за відмову скласти жертву поганським божкам.
Ім’я цього ранньохристиянського святого згадано у Святому Письмі:
«І ангелу Пергамської Церкви напиши: так говорить Той, Хто має гострий з обох боків меч: знаю твої діла, і що ти живеш там, де престіл сатани, і що зберігаєш ім’я Моє, і не зрікся віри Моєї навіть у ті дні, коли у вас, де живе сатана, був убитий вірний свідок Мій Антипа» (Одкр 2, 12‑13).
Як каже традиція, на єпископа Пергамського його висвятив сам Апостол Йоан. Це була проблемна дієцезія. Першу християнську спільноту там заснував св. Павло, у час своєї місійної діяльності в Ефесі та його околицях. Пергам славився розвиненим поганським культом, зокрема вшануванням імператорів як богів, та орфічними містеріями.
Страсті св. Антипи. Фреска з монастиря Русану в Метеорах. Джерело: Вікіпедія
Боги, що помирають і воскресають
Якщо язичницька негідність ушанування правителів як богів нам зрозуміла повністю, то щодо орфіків питання складніше. Це езотеричне вірування пов’язане з ім’ям Орфея, про якого є відомий міф про сходження в пекло. Справді, сходження Орфея, майстра чарівних заклять, у підземне царство і його повернення звідти — що стало основою для містичного культу — становило величезний виклик для християнства. Воно було молодою вірою у Втіленого Бога, який воістину помер і воістину воскрес заради нашого спасіння, а не заради проникнення у потойбічний світ силою якогось ворожіння.
Орфіки мали культ Діоніса (бога родючості й вина, сина Зевса, який одного разу зійшов у підземне царство й повернувся) та культ Персефони (богині родючості й плідності, яка спускалася в Аїд щороку на зимовий сезон). Розуміння людини і світу в християнстві — створення Богом на Його образ і подобу, наслідки первородного гріха тощо — дуже поволі (й не до кінця) замінювало собою язичницьке вчення орфізму. Сьогодні орфічні містерії знані хіба що історикам, а язичницьке розуміння людини продовжує конфліктувати з християнським.
Орфіки вчили, що люди створені з попелу титанів, яких спалив блискавкою Зевс, тому людина має подвійну природу: тіло від титанів і душу («іскру») від бога Діоніса. Щоб осягнути спасіння від наслідків матеріальності свого існування, треба мати посвячення в діонісійські містерії, пройти ритуальне очищення та пережити смерть і воскресіння Діоніса. До речі, орфіки вірили, що по смерті будуть вічно зі своїм Орфеєм та іншими героями, життя провадили аскетичне, щоб не забруднитися світом, і дотримувалися суворого вегетаріанства (навіть без бобових). Хіба ж це не нагадує переважну більшість сучасного «християнського» життя?
Пергамський вівтар. Головна тема — битва богів із гігантами. Джерело: Вікіпедія
Імперія — єдине божество насправді
В Одкровенні св. Йоана Пергам названий «престолом сатани» — найімовірніше, тому, що там стояв колосальних розмірів вівтар Зевса, який височів над цілим містом, наче трон.
Як давав собі раду Антипа, перший християнський єпископ цього міста? Документів про це не залишилося. Відомо лиш те, що він загинув мученицькою смертю, імовірно — за правління імператора Доміціана (92 рік), хоча деякі джерела повідомляють, що загинути він міг іще за Нерона (68 рік).
Чому римляни вбили єпископа Антипу? Найправдоподібніше — через те, що він, як священник Втіленого Бога, не хотів «виконувати громадянський обов’язок» — віддавати божественну шану черговому правителю імперії. Так, у Римській імперії християнство не було заборонене, бо імперія заявляла про свою пошану до всіх вірувань, релігійну толерантність. Однак, попри всю цю толерантність, від представників усіх релігій та вірувань влада вимагала безвідмовного складання ритуальної жертви римським богам у намірі благополуччя імперії. Християни перших поколінь, для яких божества Риму були демонами або просто людськими вигадками, відмовлялися ці жертви складати. Тому влада їх переслідувала, звинувачуючи за стихійні лиха, воєнні поразки та всі інші негаразди, яких зазнавала імперія, — бо вони, у розумінні представників влади, відмовлялися не просто від поклоніння тим чи іншим імператорам чи богам, а від молитви за добробут держави!
“Бик Фаларида” (або Сицилійський бик, або Пергамський віл). Ілюстрація: П’єр Вейріо, “Перілая вкидають у черево бика”. XVI ст. Джерело: Вікіпедія
Таланти і служіння
Єпископа Антипу вкинули в розжарену піч у храмі Артеміди. Піч у вигляді мідного вола («Бик Фаларида») була відомим засобом страти в Давній Греції, ще за п’ять століть до Христа. Цей вид страти застосовували і на початку нашої ери: до св. Антипи Пергамського, до св. Євстафія, якого за велінням імператора Адріана вкинули у піч разом із дружиною та дітьми; також є переказ про св. Пелагію, яку спалили за імператора Діоклетіана (кінець ІІІ ст. н.е).
Святий Антипа став покровителем у молитвах при зубному болю, що відображено у молитві до нього, а також покровителем стоматологів. Святий Євстафій (Євстахій), якого теж вкинули у піч разом із сім’єю, в Церкві став покровителем мисливців, пожежників, а також загалом усіх, хто зіткнувся з великим нещастям у житті; він зарахований до Чотирнадцяти великих помічників. Своїм життям вони служили Богу і людям; своїми стражданнями вони теж служать вірі — спосіб їхньої смерті став «спеціалізацією» їхнього заступництва перед Богом у сильних болях.
А що з тими талантами, які створили такі «мистецькі» способи смерті?
Так, справді, Перілай з Афін, який жив у V столітті до Христа, був надзвичайно талановитим майстром. Він вигадав і виготовив пристрій для особливого музичного «шоу зі спецефектами». Голоси людей всередині мідного бика мали нагадувати громоподібне ревіння, а спалювання ароматичних речовин у голові конструкції мало створювати ефект «оживлення» і дихання бика димом. Але Перілай жив за часів тирана Фаларіса, який правив на Сицилії. І щоб догодити тиранові ще більше, він запропонував перетворити цей винахід на засіб страти. Розкладати вогнище під животом мідного звіра, щоби катовані там кричали й ревли зі страху. Тиранові ця ідея сподобалася. А щоб перевірити, чи це спрацює, першим у мідному бику засмажили самого Перілая. Втім, не до кінця. Коли його напівживого витягли з печі, Фаларіс звелів його скинути зі скелі. Перілай не отримав велику нагороду, якої сподівався, догоджаючи тиранові. Й це теж глибоко символічне.
Читайте також:
Святі покровителі від різних проблем. Ті, до кого завжди можна звернутися
Молитва до св. Антипи
О преславний священномученику Антипо, швидкий помічнику християнам у хворобах! Вірую всією душею і думками, що обдарував тебе Господь даром хворих зцілювати, недужих лікувати і немічних зміцнювати. Тому до тебе, як до благодатного лікаря хвороб, я, немічний, приходжу і, твій шанований образ із благоговінням цілуючи, молюся: за твоїм заступництвом у Царя Небесного, випроси мені, недужому, зцілення від зубного болю, що мене мучить, хоч я і не гідний тебе, отця і заступника мого; але ти, який наслідував Божу любов до людини, зроби мене достойним твого заступництва, через моє навернення від злих діл до життя доброго, зціли щедро дарованою тобі благодаттю виразки і струпи душі й тіла мого. Даруй мені здоров’я і спасіння, і в усіх ділах моїх допомогу сприятливу, щоб я, тихе життя проживши у всякій побожності й чистоті, сподобився з усіма святими славити всесвяте Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.