У капуцинському храмі по вул. Медовій у Варшаві знаходиться четвертий за чергою створення образ Ісуса Милосердного. Він був намальований за непересічних обставин…
Через чотири роки після смерті с. Фаустини культ Божого Милосердя поширився блискавично. В цей час постали три відомі образи на підставі її об’явлень: перший — у Вільно (Вільнюсі), єдиний намальований під безпосереднім наглядом с. Фаустини, авторства Євгенія Казимировського; другий — у Лагевніках. Третій намалював у Львові пан Станіслав Батовський-Качор; цей образ опинився у каплиці сестер Божого Милосердя по вул. Житній у Варшаві.
Потім ще постав четвертий, авторства Здислава Ейхлера. Цей твір вирізняється сценарним задумом і символікою.
Небуденні обставини створення
Цей образ розміщений у бічній каплиці капуцинського храму по вул. Медовій у Варшаві. З ним пов’язана цікава, хоч і сумна історія. Намалював його у роки ІІ Світової війни, на межі 1942-1943 років, професор Здислав Ейхлер — викладач декоративно-прикладного мистецтва і вітражистики.
У завірюсі воєнних дій митець втратив усю сім’ю. Просто на його очах бомба розвалила дім, у якому він мешкав. Загинула також більша частина його творів. Художник оселився у знайомих і там, попри складні умови, працював над образом Ісуса Милосердного.
Постання цього зображення тісно пов’язане з храмом Пречистого Серця Марії. Новозбудована святиня ще не мала образу в головному вівтарі. Настоятель тієї парафії, о. Ян Штука, розпочав пошуки образу Ісуса Милосердного. Він звернувся з цим проханням до однієї з фундаторок храму, Юзефи Курковської, а вона через іншого знайомого, брата Люцини Томашевської (про яку ще буде мова), знайшла отцю контакт до професора Ейхлера.
Ейхлер був представником течії реалістичного мистецтва. Він ілюстрував книжки й часописи, створив проєкти польських банкнот (10 злотих запровадили в обіг 1926 року) і державних облігацій; малював портрети. Займався також релігійним мистецтвом; 1939 року його роботи були на столичній виставці у Захенті — Національній галереї образотворчого мистецтва.
Воістину народна ікона
Здислав Ейхлер почав малювати цей образ у серпні 1942 року. Однак, перш ніж прийняти замовлення, йому треба було організувати робоче місце. Він узявся до праці попри тяжкі умови. Ось як згадує ці події донька Люцини Томашевської:
«Попри складні умови окупації, суспільство було солідарне і люди одні одним допомагали. Колеги-художники зі своїх уцілілих засобів подарували фарби, палітру, мольберти. Найбільшою проблемою виявилося знайдення небіленого лляного полотна відповідних розмірів та лляної олії для його просочення. Із численних шматків тканин художник вибрав один, 220х150 см, який пожертвувала Люцина Томашевська. Це були рештки кількаметрового сувою, з якого виготовляли торби для найважливіших речей усієї сім’ї Томашевських та Юрковських на випадок виселення, якого вони сподівалися будь-якої миті. Це полотно пані Люцина отримала від колишньої хатньої помічниці Терези Терешко, яка сама його зіткала і привезла в листопаді 1939 року зі свого села над Бугом. Вона знала, що родина Томашевських, яким вона завдячувала освітою, після бомбардувань опинилася в скрутних і небезпечних умовах. З підваршавського села селяни привезли лляної олії, в якій пані Юрковська вимочувала полотно, згідно зі вказівками професора Ейхлера. Ось як багато людей зробили свою часточку добра для постання цього образу.
Художник малював образ у складних умовах проживання, тільки коли мешканців не було вдома, у довгому передпокої, відчиняючи всі двері, щоб мати достатньо світла. Такий великий образ вимагав перспективи й освітлення. Він творив його у тяжких матеріальних умовах, хворим, страждаючи, в гарячці, але натхненно. Не показував його нікому. Інколи картину бачив тільки лікар, який старався підтримувати його при житті».
«Я це не візьму»
Здислав Ейхлер закінчив малювати у травні 1943‑го. Після цього образ потрапив до помешкання Юзефи Юрковської, по вул. Спільній. Прийшов туди і о. Ян Штука. Священник думав забрати образ до свого новозбудованого храму; але коли побачив полотно — сказав рішуче: «Я це не візьму».
Образ Ейхлера представляє Спасителя типовим для цього зображення способом. Із серця виходять два промені, білого й червоного кольору. Однак під цими променями на малюнку Ейхлера лежав убитий агнець. На фоні було видно руїни Варшави, ліворуч — руїни Королівського замку, знищеного бомбардуваннями ще 1939 року. Над руїнами здіймався чорний дим. Священник побоювався, що німці вбачатимуть в цьому зображенні національну символіку, а наслідком стане розстріл священників або їхнє ув’язнення в таборі.
Отож образ залишився у Юрковських. Певного дня туди прийшов о. Бенвенутій Квятковський, капуцин із монастиря по Медовій вулиці, член підпілля.
Фото: Kapucyni Warszawa
Власність капуцинів
Брат Бенвенутій вирішив, що після війни образ Ейхлера перенесуть до каплиці й він висітиме біля саркофагу з серцем короля Яна ІІІ Собєського. Попри чималий ризик, він забрав це зображення Милосердного Спасителя і сховав його у сестер-вестіарок, по вул. Братській.
У січні 1945 року, коли німці вже покидали Варшаву, зруйновану на 90%, і мешканці поверталися до неї, — на подвір’ї зруйнованого дому по вул. Братській, 18, знайшли чималий пакунок із написом «Власність капуцинів». То якраз і був образ Ісуса Милосердного, схований Квятковським.
На першу ж урочистість Божого Тіла, відзначену у Варшаві, звільненій від німців, 31 травня 1945‑го, з четвертого вівтаря, облаштованого на цоколі, на варшав’ян дивився Христос, за яким видніли руїни міста. З‑під цього зображення єпископ Зигмунт Хороманський уділив перше благословення Пресвятими Дарами змученій столиці та її мешканцям, що поверталися додому. Або радше до відбудов…
Каплицю капуцинів по вул. Медовій відвідав під час свого першого Апостольського візиту в Польщу папа Йоан Павло ІІ. Це було 1983 року. Святіший Отець довго вдивлявся в цей образ і молився. Потім повернувся у бік саркофагу з серцем короля і неглибоко вклонився.
Переклад CREDO за: Aleteia, Archidiecezja Warszawska
фінансово.
Щиро дякуємо!
