Подружжя з маленького міста на півночі Італії, яке має своїх трьох дітей, відчинило двері свого дому для українського юнака. Цей досвід навчив їх, що «ті, хто приймають, повинні слухати, щоб розуміти, шанувати і дарувати спокій».
«Кажуть, італійська мова дуже легка; але це не повністю так. Хоча за два місяці я вже трошки можу спілкуватися нею». В Італії Данилові, окрім мови, яку він поступово вивчає, подобається менталітет, люди й архітектура: «Тут все дуже гарно», — каже він. Цього українського юнака з щирою та відкритою усмішкою та допитливим поглядом, який уважно вивчає все навколо, прийняла італійська сім’я з містечка Бассано-дель-Ґраппа, що у північноіталійській провінції Віченца. Джіна і Джампаоло відкрили двері свого дому завдяки ініціативі мирянської організації «Італійська Католицька Акція», до якої вони належать, і яка дозволила їм познайомитися і прийняти по своїх домівках молодь з України, пише Vatican News.
«Це був досвід, який став для нас даром, великим багатством, — зазначила Джіна. — Ми почули важкі історії, історії про зранені життя, позначені війною; і це спонукало нас увійти в історію цих молодих людей і зрозуміти трагічність ситуації, яку вони переживають».
Кожен робить свій внесок
Звідси зродилося рішення «ще більше відкрити своє серце» для тих, хто потребує. «Звісно, на початку, — каже Джампаоло, — було певне хвилювання, але воно зникло відразу після того, як Данило переступив поріг нашого дому і познайомився з нашими дітьми». Спільний вибір спонукав членів сім’ї робити все можливе, щоб допомогти Данилові адаптуватися, і сьогодні він бере участь у волонтерській діяльності в місцевому Карітасі та інших організаціях, а один із синів Джіни й Джампаоло залучає його до гри в баскін — різновид баскетболу, де звичайні гравці грають разом із людьми з обмеженими можливостями.
«Коли я переїхав з окупованих територій, — пояснює молодий українець, — я жив у Запоріжжі сім місяців; там була благодійна організація Карітас, і там теж я займався волонтерством. Я це роблю, бо мені допомагають, і я теж хочу подати руку допомоги і допомогти людям».
Спілкування й відкритість
Як і для інших людей, які втекли від війни в Україні, для Данила одним із найскладніших аспектів був страх, викликаний бомбардуваннями та вибухами; але останніми місяцями йому поступово вдається долати те, що він пережив. «Коли є якісь гучні звуки, то я ще лякаюсь, але вже не так сильно, як раніше. Буває тяжко…Часто згадую, що і мама залишилась там, і тато залишився, і вся сім’я там…» Хлопець підтримує постійний зв’язок зі своєю сім’єю, і це його заспокоює. Він потроху зможе залишити позаду переживання і страхи, які породжує кожна війна.
Джіна і Джампаоло, а також їхні діти, тим часом мали можливість познайомитися з юнаком, який відрізняється від них за національністю, звичаями і культурою. Цей досвід, пояснює Джіна, насамперед навчив їх слухати, «тому що той, хто приймає, повинен слухати, щоби зрозуміти; слухати, щоб поважати; і слухати, щоб дарувати спокій тим, кого приймають».
«Я вчуся також порівнювати слова, які вживаються, бо кожне слово є носієм ідеї, кожен вираз є носієм думки. І тому ми з Данилом говоримо про різні значення слів у наших мовах; він дуже уважний до слів. І це розширює горизонт», — каже італійка.
Читайте також:
Марія з Криму, Даниїл із Мелітополя: молодь проголошує «Urbi et Orbi» про страждання українського народу
Солідарність заради надії на майбутнє
Історію Данила, Джіни і Джампаоло слухає Марія, також з України, яка нещодавно взяла участь у 18‑й Національній асамблеї Італійської Католицької Акції. Вона також уже раніше приїжджала в Італію на запрошення цієї організації і, як і Данило, також потрапила в сім’ю, що стала її італійською родиною, «бо після таких страшних подій в Україні, після обстрілів вони нам щоразу пишуть, питають: “Чи ви живі, чи з вами все гаразд?” Вони постійно хвилюються за нас, піклуються і кажуть: “Якщо вам щось потрібно, просто напишіть, просто скажіть”».
Як гості «Католицької Акції», молоді українці мали змогу розповісти про свою країну, і це було для них цінною можливістю. «Це справді трагедія в центрі Європи, про яку не можна забувати, — підкреслює Марія, — бо в іншому разі доля України опиниться під питанням і нам буде дуже важко вистояти самим, без підтримки світу. Тому перебування в Італії дало можливість нагадати про те, що ми є, і ми сподіваємося на солідарність, підтримку й не хочемо бути забутими».
Для Марії, Данила і всіх молодих людей в Україні ця підтримка допомагає підживлювати надію, що вони й надалі житимуть в країні, яка дозволить їм будувати своє майбутнє так, як вони хочуть: «Ми хочемо, щоб наші думки були вільними, щоб ми могли висловлювати свою думку. Ми хочемо, щоб процвітала наша культура, мова», — наголошує дівчина.
фінансово.
Щиро дякуємо!
