Монастирські броварні відомі у Європі принаймні з V століття. Це, здебільшого, бенедиктинська традиція.
У своєму Уставі святий Бенедикт чітко говорить, що монахи повинні заробляти собі на утримання і пожертви бідним працею власних рук. Дотримуючись Уставу, монастирі завжди виробляли різноманітні товари, включно з пивом і вином. Відповідно, з’явилася й бенедиктинська інструкція зі споживання алкоголю.
Спочатку пиво було досить дешевим продуктом. Воно вважалося своєрідним «рідким хлібом», кориснішим за часто заражені воду та молоко. Процеси варіння і бродіння нищили хвороботворні бактерії, перетворюючи вино і пиво на безпечніші альтернативи. Через специфіку кліматичних та сільськогосподарських умов монастирі північної та центральної Європи виробляли пиво. Ті, що були далі на південь, особливо у Середземноморському регіоні, виготовляли вино.
Читайте також: Чи правда, що середньовічні люди пили пиво замість води?
Бенедиктинці та «належна кількість напою»
Розділ 40 Бенедиктинського Уставу називається «Належна кількість напою». Він пропонує розумні, помірковані та здорові настанови для ченців. Коротко кажучи, це ідеальний бенедиктинський посібник із вживання алкоголю: «Пийте помірно, а не до надмірності». Його текст говорить:
«”Кожний має свій особливий дар від Бога, один — такий, а другий — інший (1 Кор 1, 7). Тому ми з деяким занепокоєнням визначаємо необхідну кількість їжі та напоїв для інших. Однак, зважаючи на недуги хворих, ми вважаємо, що півпляшки вина на день достатньо кожному. Але ті, кому Бог дає силу утримуватися, повинні знати, що вони отримають свою винагороду.
Настоятель визначить, коли місцеві умови, робота чи літня спека засвідчать про необхідність більшої кількості. У кожному разі він має бути дуже обережним, остерігаючись надмірності або пияцтва. Ми читаємо, що ченці взагалі не повинні пити вино, але оскільки монахів нашого часу не можна в цьому переконати, давайте принаймні погодимося пити помірно, і не до надмірності, бо вино пантеличить навіть розумних (Сир 19, 2).
Однак там, де місцеві обставини вимагають значно меншої порції, ніж зазначено вище, або ж не вимагають жодної, ті, хто там живуть, мають благословляти Бога, а не нарікати. Перш за все ми закликаємо їх утримуватися від нарікання».
Варто зазначити, що в оригінальному тексті вказано не «півпляшки», а «одну геміну», міру рідини, що дорівнює 0,27 літра.
Читайте також: Три причини, чому монахи варили пиво
Бенедиктинський посібник зі споживання алкоголю досить конкретний, але, як можна помітити, він допускає деякі зміни, починаючи від повного утримання до трохи більшої кількості пива чи вина, залежно від погоди, інтенсивності праці чи поганого здоров’я. Наприклад, на Аахенському синоді 816 року стосунки між монастирями й алкоголем зробили крок уперед. Тоді було встановлено, що монахи повинні отримувати щодня келих вина. Якщо вина не було, вони мали отримати вдвічі більше «доброго пива». Натомість жіночий чернечий бенедиктинський Устав, складений у 976 році для іспанського монастиря святих Нуніли і Алодії в Ла-Ріоха, дозволяв черницям пити лише третину геміни на день.
Уривок із Книги Сираха, який був джерелом натхнення для бенедиктинської інструкції з вживання алкоголю, говорить:
«Вино для людей — життєвий напій, коли то його помірковано п’ють. Що за життя, коли вина бракує? Його ж бо створено на радощі людям.Радощі серця, втіха душі — вино, пите вчасно й уміру потреби. Гіркота для душі — вино, пите занадто, та ще й із пристрастю і з суперечкою. Пияцтво безумному — погибель: більше гніву, зменшення сили, завдавання ран. Не гани ближнього під час винопиття: його не зневажай, коли він веселий, не озивайсь до нього образливим словом і не докучай, гроші назад вимагаючи» (Сир 31, 27-31).
Читайте також: Святий, що рятував життя за допомогою… пива
фінансово.
Щиро дякуємо!
