За традицією, в останню п’ятницю травня в Шаргороді відбувся всеукраїнський молебень Хресної Дороги — один із чотирьох загальнонаціональних, які щороку відбуваються в подільському санктуарії Страстей Господніх.
Останню п’ятницю травня обрано днем відпустової урочистості санктуарію, оскільки сім років тому саме в цей день місяця (26 травня 2017) місцевий храм св. Флоріана і збудовану в околицях міста Хресну Дорогу було проголошено санктуарієм Страстей Господніх. Також, за словами колишнього настоятеля парафії св. Флоріана, а нині — Міністра Провінції св. Архангела Михаїла Ордену Братів Менших в Україні о. Бенедикта Свідерського OFM, саме в останню п’ятницю травня було закладено наріжний камінь шаргородського храму.
Щоби взяти участь у молебні, до Шаргорода з’їхались численні паломники з багатьох парафій Кам’янець-Подільської дієцезії, а також з-поза її меж, зокрема з Києва, Одеси, Херсона.
Молебню Хресної Дороги передує Свята Меса. Цього разу її очолив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович. На початку богослужіння усіх привітав настоятель парафії св. Флоріана о. Пасхаліс Рамбцевич OFM. Серед учасників Літургії були 37 дітей із шаргородської парафії, які минулої неділі прийняли Перше Причастя.
Навіть Сталін розумів, що під час війни церкви треба відкривати
«Сьогодні, — сказав для CREDO єпископ Радослав Змітрович, — ми відзначаємо відпуст у всеукраїнському санктуарії Страстей Господніх. Зрозуміло, що це велике свято для Шаргорода і для тих, хто сюди приїжджає: для всіх, які відкрили, що ця Хресна Дорога дає силу. Дає силу її учасникам, а також і багатьом іншим, за кого жертвується ця молитва. Отже, це подія для всієї України. Якщо ж говорити про її значення для когось особисто — воно залежить від того, як ми це переживаємо. Якщо переживаємо з вірою, відкриваємось на Божу благодать, — Бог переображує нас, ми стаємо кращими, а значить — стає краще і в наших сім’ях, і в нашій Батьківщині.
Користуючись нагодою, хочу підкреслити важливість релігійних заходів саме тепер, а також своє нерозуміння пропозицій обмежити чи заборонити такі заходи, зокрема паломництва. Дуже важко зрозуміти раціональність таких рішень — адже ми знаємо, що проводяться і спортивні змагання, і концерти, на які збирається багато людей. Зрештою, кожний базар — це скупчення людей, також торговельні центри, гіпермаркети. Цього ніхто не забороняє. А людям, які хочуть спільно молитися за мир, за перемогу України, за наших воїнів хочуть заборонити.
Неможливо зрозуміти, чому саме так. Адже ми бачимо, яка це велика користь — і духовна, і практична, життєва — для людей, які беруть участь в цих заходах, а відтак — для всієї України. Може, це занадто грубе порівняння; але навіть Сталін під час Другої світової війни зрозумів, що треба відкривати церкви і просити про молитву. Він це розумів; і тим більш дивує, що сьогодні не всі це розуміють. Хочу звернутися до всіх, від кого це залежить, із великим проханням зрозуміти віруючих, зрозуміти вимір віри, релігії, відносин до Бога, зрозуміти, що без Бога не буде миру».
Людина розвивається не тоді, коли втікає від хреста
На початку проповіді єпископ Радослав сказав: «Сьогодні Ісус буде дарувати нам свою любов», підкресливши, що цей Божий дар отримають ті, хто цього хоче, бо Господь нікого ні до чого не змушує. Далі Його Преосвященство, коментуючи Перше читання (Числ 21, 4б-9), за його словами — важливе для виховання, зокрема виховання дітей, показав, що Бог приходить людині на допомогу, але не поверхово, а радикально. Як у прочитаному уривку: Бог не забрав отруйних змій, а зробив так, що для тих, хто дивився на піднесеного мідяного змія, їхні укуси перестали бути смертельними, — так і в нашому житті Бог не усуває проблем, труднощів, викликів, які стоять перед нами, а дає сили їх долати, наділяє нас «імунітетом», завдяки якому ми можемо переживати ці труднощі і страждання. А щоби це отримати, потрібно, як говорив Ісус Никодимові (Йн 3, 1‑14), «народитися з висоти» — зустріти Ісуса Христа. Тому що людського виховання «замало, щоби прожити життя з усіма його викликами, не втікаючи від свого хреста в алкоголь, в інтернет, у рибалку, в заробітки за кордоном чи ще кудись; не втікаючи від відповідальності за сім’ю, за Батьківщину. І саме тому “треба Синові Чоловічому бути піднесеним”[…] У вихованні потрібно пам’ятати, що людина розвивається не тоді коли тікає від хреста, а коли приймає хрест. Цікаво, що сучасна клінічна психологія застосовує ті ж самі методи: не втекти від проблеми, а прийняти її. Але якщо для науковців це теорія, один із методів, то для нас це слова Спасителя».
Коментуючи проголошене Євангеліє (Йн 19, 28-37), владика Радослав зазначив: у цьому фрагменті повторюються слова «щоби здійснилося Писання». Це говорить про те, що описані події не були випадковими: «Все це – задум Бога. Прийняти те, що вбиває, і в цьому знайти життя, обіцяне Богом. Ісус, терплячи муки на хресті, каже: “Спраглий Я”. Він прагне людства, яке хоче спасти і яке приймає таким, яким воно є. […]У світі не було нічого більш несправедливого, ніж те, чого зазнав Ісус. Що Він перетерпів заради нас. Із Його пробитого списом боку потекла кров і вода: кров — це Євхаристія, вода — це Хрещення. Це те, що необхідно, щоб ми могли прийняти усі виклики нашого життя».
На закінчення проповіді Його Преосвященство закликав батьків і всіх, хто виховує дітей, «допомагати дітям бути готовими разом з Ісусом приймати труднощі, які чекатимуть їх у житті».
Хресна Дорога з архангелом Михаїлом
Роздуми стоянь Хресної Дороги також очолив владика Радослав. А підготував і виголосив їх віце-міністр Провінції Братів Менших в Україні о. Радослав Ходаніцький OFM. Темою стала дія ангелів у житті людини.
Ідея присвятити роздуми саме цій темі, з огляду на Рік Архангела Михаїла, належить Міністру Провінції о. Бенедикту Свідерському. Вони з хранителем санктуарію о. Рафалом Маківським та міським головою Шаргорода п. Володимиром Барецьким ще не повернулися з Рима, де мали зустріч зі Святішим Отцем Франциском. На кожному зі стоянь мова була про різні аспекти допомоги, яку ангели надають людям; відповідними були і молитви.
На І стоянні молільники просили архангела Михаїла про допомогу в боротьбі, яку веде наша країна, і щоб пекельні сили не знищили Церкву. На ІІ стоянні, де о. Радослав роздумував над Псалмом 91(90), — «щоб нас не торкались отруйні почуття тих, хто нам заздрить», які у Псалмі представлені в образі змія, лева і дракона.
У роздумах ІІІ стояння йшлося про те, що кожний з нас має ангела-хранителя і батьки, коли самі не можуть захистити своїх дітей, повинні звертатись у молитві до їхніх ангелів.
Роздуми ІV стояння були присвячені архангелу Рафаїлу, котрий лікує, зцілює. Посилаючись на Книгу Товита, о. Радослав показав, як архангел Рафаїл зцілює стосунки в подружжі та стосунки між батьками й дітьми. На цьому стоянні молились за сім’ї, «щоб подружня любов не була егоїстичною і не перетворювалась у боротьбу за владу, а батьківська любов не заважала дітям входити в доросле життя».
В основі роздумів V стояння про ангела, що благословляє, була біблійна історія про благословення, яке уділив своїм синам праотець Яків (Бут 49, 3-28). «Так, — сказав о. Радослав, — батьки повинні благословляти своїх дітей, а не проклинати їх і не матюкати. Молімося про Боже благословення для нас і для наших дітей».
На VІ стоянні о. Радослав говорив про «ангела, який радіє зі мною». Причина радості — знайдена драхма з євангельської притчі, яка, за словами священника «є символом Ісуса Христа. Ангел радіє тому, що знаходячи Ісуса Христа, ми знаходимо себе. Адже людина, як казав св. Йоан Павло ІІ, без Христа не може зрозуміти себе. Молімося за знедолених, щоб вони зустрілися з ангелом, який хоче радіти з ними».
На VІІ стоянні молились за воїнів, «щоб Бог зміцнював їхню мужність і захищав їх». На цьому стоянні раптом почався дощ.
Він тривав недовго, до ІХ стояння. Там, на прикладі чудесного визволення апостола Павла з в’язниці, говорилося про ангелів, які можуть визволяти. «Наша в’язниця, — сказав о. Радослав, — це страх і гріх, які нас поневолюють. Бог посилає свого ангела, який розриває гріховні прив’язаності». На цьому стоянні молились за поневолених різними залежностями.
На Х стоянні, про архангела Гавриїла, який сповістив про народження Йоана Єлизаветою, яка була вже в поважному віці, та про народження Ісуса Марією, яка не знала чоловіка, молилися за сім’ї, які просять про можливість мати дітей.
На ХІІ стоянні о. Радослав, роздумуючи над описом агонії Ісуса в Гетсиманському саду, говорив про ангела, який допомагає подолати страх: «Сьогодні нам потрібно розіп’яти свій страх на хресті Ісуса, і нехай кожна наша молитва закінчується словами: “Не моя, а Твоя воля”».
На ХІІІ стоянні, про ангела, який дає поради, молилися за батьків, щоб вони намагалися створити найкращі умови для розвитку своїх дітей. на ХІV стояні молились за визволення з чистилища померлих і загиблих.
Шаргородська Хресна Дорога, якщо відбувається поза Великим Постом, не закінчується покладенням тіла Ісуса у гріб. Є ще ХV стояння: Воскресіння Господа Ісуса Христа. У роздумах цього стояння о. Радослав порівняв тих, хто не вірить у Воскресіння, з римськими солдатами, які втекли від гробниці Ісуса, коли відкотився камінь. Натомість про жінок, які прийшли до гробу і там зустріли ангела, що сповістив їм Воскресіння, отець сказав, що вони самі стали «ангелами і апостолами Воскресіння».
Роздуми над стояннями Хресної Дороги о. Радослав Ходаніцький закінчив словами: «Бог посилає нас у світ нести Добру Новину: що Христос воскрес — і ми цьому свідки!»