У «Гобіті» Торін Дубощит дає Більбо Торбину науку для початківців про природу драконів — така собі «драконологія для чайників». Він розповідає неосвіченому гобітові, що дракони крадуть людей, особливо дівчат, щоби їх їсти.
Дракони надають перевагу чистим тілам незайманих дівчат, бо вони не просто голодні, а й лихі. Вони хочуть осквернити чисте й непорочне, знищити цнотливе. Їхнє пожирання — це позбавлення невинності. Неважко помітити тут паралелі з людськими «драконами» у нашому власному світі. Отже, боротьба з драконом — це не війна проти фізичного монстра, як-от динозавра, а боротьба зі злом, яке ми бачимо навколо себе у повсякденному житті.
Всі стикаємося з нашими щоденними драконами, і всі ми маємо захищатися від них і, маємо надію, зрештою вбити їх, — що можливо лише за допомогою Божої благодаті, такого собі святого Георгія, що живе у людському серці. Витверезною реальністю є те, що ми маємо або боротися з драконами, або самим перетворюватися на драконів. Середнього шляху немає. У цій битві на смерть неможливий нейтралітет. Ти або б’єшся з драконом, або стаєш ним.
Додаткова проблема полягає в тому, що ми живемо у культурі дракона — культурі смерті, яка зневажливо ставиться до самого поняття чесноти, і яка виключила зі свого лексикону саме поняття «гріх». Чистота ототожнюється з пуританством, і її уникають. Цнотливість висміюється. Справжній шлюб, де статевий акт поєднується з саможертовним бажанням мати дітей, знищується. Що ще гірше, гординя, найгірший із гріхів, який панує у серці кожного дракона, тепер розгорнута пекельним знаменом, і майорить угорі на знак війни дракона проти християнського смирення.
Для тих, хто хоч щось знає про драконів, не буде новиною, що драконяча культура у своєму божевіллі нечестивої злоби пожирає невинних. Ми знаємо про жахливий голокост абортів, який пожирає невинну плоть немовлят, але ми не завжди помічаємо фатальний вплив вивільнених драконів на жінок.
Так, культура драконів стала справді глобальним явищем. Ще наприкінці 2015 року звіт Всесвітньої організації охорони здоров’я містив справді трагічну статистику про те, що самогубства — основна причина смерті дівчат-підлітків у всьому світі. Вони забирають більше життів, ніж ДТП, хвороби чи ускладнення під час вагітності. Також доведено, що психічні захворювання та самогубства молодих жінок нерозривно пов’язані з сексуальним і фізичним насильством. У 2011 році ВООЗ опублікувала дослідження, яке демонструє, що особисте переживання насильства або навіть спостереження за ним є одним із найбільш послідовних факторів спроб самогубства дівчат-підлітків. Жінки, які зазнали фізичного або сексуального насильства в дитинстві чи у дорослому віці, у 18 разів частіше намагаються вчинити самогубство, ніж ті, хто не мали такого досвіду.
Інші дослідження показали, що дівчата та молоді жінки, які зазнали сексуального чи фізичного насильства, мають рівень посттравматичного стресового розладу, вищий за той, на який страждають солдати, що повернулися зі служби в Іраку чи Афганістані. Вони також набагато частіше починаються займатися бродяжництвом, потрапляють у в’язницю чи у лабета проституції.
І проблема продовжує наростати. Сексуальне насильство над дітьми досягло надзвичайно високого рівня, що є неминучим наслідком руйнування традиційного шлюбу. Присутність у житті дітей незнайомців, — різних сексуальних партнерів їхніх одиноких батьків, — робить їх набагато уразливішими до насильства.
Та це не має дивувати жодну мислячу людину. Ми живемо в епоху, коли лицарство висміюється, а поняття жертовної любові відкинуто заради бажання самозадоволення. Якщо життя зводиться до «мене» та моїх почуттів, тоді «іншого» буде принесено в жертву на вівтарі самопоклоніння. Традиційний шлюб завжди був тим способом, у який чоловік і жінка повністю віддавали себе іншому, щоби потім спільно віддавати себе дітям, яких вони мали надію ростити разом.
У світі, де уникають чесноти, переможе порок. У світі, де любов замінюється хіттю, найуразливіші піддаються систематичному насильству. У світі, який пишається своєю гординею, страждають найслабші. Такий світ приречений на анархію, яку Оскар Вайлд справедливо назвав «власним Юдою свободи». Анархія — це морально беззаконне суспільство, в якому морально беззаконні полюють на слабких. Це світ, який випустив дракона. У світі, для якого характерне таке зростання кількості «дів у біді», має бути більше тих, що готові вийти, як святий Георгій, озброєними мужністю і благодаттю Божою, щоби рятувати дівчат від драконячої культури смерті.
Переклад CREDO за: Джозеф Пірс, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
