29 червня 2024 року у Києві відбувся Національний міжконфесійний молитовний сніданок. Вперше за свою історію цей захід пройшов під патронатом особисто президента України Володимира Зеленського.
Як повідомляє Укрінформ, глава держави, зокрема, привітав присутніх на заході священників священників Богдана Гелету та Івана Левицького, які днями були звільнені з російського полону, де перебували з 2022 року, а також висловив свою подяку Святому Престолу за допомогу у їхньому звільненні.
Фото: Кирило Чуботін. Укрінформ
«16 листопада 2022 року окупанти схопили їх і відтоді утримували в неволі. Завдяки зусиллям нашої команди та посередництву Ватикану, за яке я особливо вдячний, їх вдалося повернути на свободу. Ми вірили, що це вдасться. Працювали заради цього», — сказав у своїй промові Зеленський.
Фото: Кирило Чуботін. Укрінформ
Єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький, що був запрошений на Національний молитовний сніданок як представник Римсько-Католицької Церкви в Україні, у коментарі для CREDO поділився своїми враженнями від заходу та від зустрічі зі звільненими священниками.
— Особисто я дуже радий, що після стількох років відновилася практика Національного молитовного сніданку — нагадаю, що востаннє такий захід відбувся ще до повномасштабного вторгнення. Тішить той момент, що багато людей — зокрема, наших урядовців, — бачать необхідність молитви. Я бачив людей, які розуміють важливість такого заходу, щоб ми як єдиний народ заносили свої молитви до Господа. Зустрічав я і людей, які вперше були присутні на такому сніданку, і, гадаю, відповіли на запрошення, не розуміючи, втім, до кінця ні потреби у ньому, ні того, що буде відбуватися. На мою думку, відкритість цих людей — це теж добрий знак, і, дай Боже, щоб він приніс свої плоди.
Ми, як народ, відчуваємо єднання і мотивацію, але і це має свої певні межі. Навіть для деяких людей, які раніше не звертали на це уваги, тепер настає той час, коли вони мають відійти від таких гасел, як «віра в себе», «віра в партнерів» тощо, сконцентрувавшись натомість на вірі у Бога. Бо все минає — один тільки Бог не міняється. З цього погляду спільний заклик до Господа з ініціативи нашої влади є важливим.
Мене також дуже втішила зустріч із греко-католицькими священниками, отцями Богданом та Іваном, які напередодні були звільнені з російського полону. Я був вражений зустріччю з людьми, які повернулися з великого випробування — і, як я зрозумів, із великого вакууму. Розмовляючи з ними, я подякував їм за їхнє свідчення віри і зауважив, що цим свідченням, таким стійким попри слабкості й страждання, вони подібні до покровителів того дня [коли їх було звільнено з полону] — апостолів Петра і Павла, чий спомин ми тепер святкуємо разом. Почувши це, один із отців запитав: «А що, вже об’єднали календарі?» Я відповів що так, об’єднали, ще минулого року, що ми вже святкували разом Різдво. А він і питає: «А це тільки на рівні Церков чи й на державному?» Я розповів йому, що долучилася й Православна Церква України, що ми тепер святкуємо всі разом на державному рівні і зрозумів, що отець повернувся з глибокого інформаційного вакууму. Для мене це був такий зворушливий момент, що я й сам ледь не розплакався, коли розмовляв з цими отцями, коли обіймав їх — таких виснажених і жахливо схудлих.
Присутність на молитовному сніданку отців Богдана та Івана, тих, кого хтось міг уже вважати неживими, продемонструвала, що Бог є сильнішим за будь-які наші уявлення і сподівання, Бог робить набагато більше, ніж ми можемо побажати. Тому заклик до єднання, коли цілий народ може спільно молитися за наших захисників та добродіїв, є сьогодні таким важливим.