У своїй гірській пустельні він покутував так, що власна мати його не впізнала. Не впустила до дому і вигнала, обзиваючи жебраком.
Після цього молодий Ян, не думаючи довго, вступив до жебручого ордену і прийняв францисканський габіт.
У Низьких Бескидах
Хоч долини й ліси Низьких (або Центральних) Бескидів повні чудових джерелець, однак важко визначити саме те, при якому провів літа своєї молодості майбутній святий Йоан з Дуклі. Навіть його літургійний спомин, який Церква відзначає 8 липня, внаслідок різних локалізацій у часі й просторі «розтягується». Наприклад, у Тшцяні святкують у першу суботу липня, у самому санктуарії в Дуклі — в неділю після першої суботи липня, а на Церговій горі біля «Золотої кринички» святкують аж у третю неділю липня.
Власне кажучи, в цьому немає нічого недоброго чи неправильного, бо навіть дату народження святого встановлено умовно, відрахувавши від дати смерті побожного монаха 70 років назад. Але це не знеохочує віруючих до культу святого, про якого Йоан Павло ІІ під час канонізації в 1997 році казав, що завдячує йому численними благодатями.
Пустельня св. Йоана з Дуклі. Фото: Міхал Босек. Джерело: Podkarpackie
Одним із мальовничих місць, пов’язаних із культом св. Йоана з Дуклі, є пустельня на горі Засьпіт (колишня назва Кородул), неподалік села Тшцяни. Там можна побачити неоготичну каплицю, дерев’яний дім пустельника і терасу зі штучним гротом, збудованим над джерельцем. Насправді цей об’єкт постав аж через кілька століть після того, як святий вирішив провадити життя пустельника; однак чуда і благодаті, що їх отримують паломники за заступництвом святого францисканця, свідчать, що колишній пустельник надалі чуває над Бескидами.
Інше місце, сприятливе для молитви споглядання, це заповідник на узгір’ї «Петрусь» (Петрусева височина). Там є три джерела, які утворюють майже ідеальний рівносторонній трикутник: Мурована криниця, Залізна вода і Свята вода. Саме це останнє джерело, яке б’є просто біля вершини, і справді могло бути тим місцем, де провів роки посту й молитви молодий Ян. Розташоване найвище, у важкодоступному місці, джерело, яке часто пересихало і взимку швидко замерзало — це було те, що не пом’якшувало умов пустельницького життя, чого і прагнув аскетичний юнак.
Храм св. Йоана з Дуклі, Житомир
Рідна матір не впізнала
Коли після тривалого часу умертвінь святий Йоан вирішив провідати рідний дім, його не впізнала рідна матір. Вона вигнала гостя з дому, обзиваючи жебраком. А той, сприймаючи її слова в дусі смиренного послуху, вступив до жебручого ордену і прийняв францисканський габіт. Найімовірніше, це відбулося в монастирі неподалік, у Кросно.
Однак там Йоанове прагнення провадити суворе життя не було заспокоєне уповні. Францисканці в його часи, у XV столітті, вже чимало відступили від первісного Уставу. Провівши там 25 років, Йоан вирішив перебратися до ордену з суворішими правилами, реформу якого звершив св.Бернардин. Це, однак, потребувало згоди настоятеля, який тоді виконував служіння Хранителя кустодії та був проповідником — тобто шанси на перехід були майже нульові.
Чеська помилка
Нагода трапилася 1463 року. Францисканців відвідував Провінціал, який приїхав із Чехії. Під час урочистого прийому, на очах усіх присутніх, святий Йоан попросив про дозвіл податися до обсервантів («обсервант» — «той, хто уважно дотримується», тобто точно виконує початковий Устав св. Франциска). Провінціал же, вважаючи, що брат Йоан збирається їх тільки відвідати, дав згоду. А коли виявилося, що Йоан покинув монастир і оселився у бернардинів, змінювати рішення вже було запізно.
Святий, який провів молодість у пустельні, глибоко радів суворості життя, яке провадили реформовані францисканці, звані обсервантами або ж бернардинами, за ім’ям реформатора.
Як згадує о. Ян із Коморова, «перебуваючи в хорі, він виказував велику ревність у молитві». Не раз його «знаходили уночі на молитві, залитого слізьми. Найчастіше це траплялося тоді, коли всі брати були занурені у глибокий сон».
На схилі років, зазначає автор хроніки, святий Йоан із Дуклі осягнув вершину чеснот. Попри тяжку хворобу і втрату зору, він аж до смерті (1484) виконував усі свої обов’язки. Про життя в ореолі святості свідчить також той факт, що до його гробу донині прибувають у паломництвах не тільки католики, але й православні.
Захисник від воєнних нападів
До списку чеснот св. Йоана з Дуклі треба додати героїзм. Під час татарської навали на Львів, 1473 року, коли жменька обложених захисників при бернардинському монастирі вже втрачала надію, святий вийшов до вояків і поблагословив їх Пресвятими Дарами. Піднесені духом, вони вирушили в бій — і, як пише хроніка, здобули перемогу.
Завдяки цій історичній події св. Йоан з Дуклі став дієвим заступником під час боїв із загарбниками. Ще до своєї канонізації, 275 років тому, він був ушанований як покровитель Польщі і Литви (це звершив 1739 року папа Климент ХІІ). Апостольський Престол визнав Йоана з Дуклі блаженним Вселенської Церкви 21 січня 1733 року.
Старання Церкви про визнання його святим розтягнулися на довгі роки внаслідок політичних катастроф, яких зазнавала Польща, аж врешті акт його канонізації звершив Папа Войтила, який відвідав Кросно 10 червня 1997 року.
Переклад CREDO за: Дорота Пацьорек, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
