Через сто років після переходу на католицизм Сігрід Ундсет (1882-1949), норвезької письменниці — Нобелівської лауреатки 1928 року, в Ліллехаммері, де вона мешкала з 1919 року, з’явилося перше покликання до священства.
Уродженець тих країв Матіас Бруно Ледум був висвячений на диякона цього року, в урочистість святих Петра і Павла, 29 червня 2024, у катедрі св. Олафа в Осло. За рік мають відбутись його священницькі свячення.
Диякон Матіас, матір’ю якого була філіппінка, а батько — норвежець, твердо переконаний, що покликання для нього вимолила зокрема письменниця, про беатифікацію якої чинить старання дієцезія Осло та Орден Проповідників, оскільки Сігрід була світською домініканкою. Ундсет була особисто знайома з предками нинішнього диякона, на прізвище Ледум, про що згадувала у двох своїх книгах — «Неопалима купина» і «Щасливий вік» (Den lykkelige alder).
Невдовзі сповниться рівно 100 років, відколи Сігрід Ундсет (офіційно — 1 листопада 1924 року) стала католичкою. Вона з 1919 року мешкала в селі Б’єркебек поблизу Ліллехаммера, на південному сході країни. Саме там вона писала свій найвідоміший твір — істориичну сімейну сагу «Крістін, дочка Лавранса». Перейшовши на католицизм, уже як мирянка святого Домініка, подібно до Гілберта Честертона в Англії, Сігрід стала в Норвегії захисницею віри й навіть заснувала молитовну групу «Товариство святого Ейштейна» (єпископ Норлнеса у 1161-1188 роках). Метою цієї групи була молитва про покликання до священства та богопосвяченого життя в Норвегії. Дияконат Матіаса Ледуна є своєрідною відповіддю на це прагнення нобелівської лауреатки.
В інтерв’ю для американського сайту NCR юнак згадує про своє відкриття — що письменниця особисто знала його предків. Що більше, там, де вони мешкали (за 18 км від Ліллехаммера), навіть була каплиця, яку обслуговували французькі домініканці, що доїжджали туди з Осло, щоби для невеличкої спільноти місцевих католиків служити Святу Месу. Нині там є Зала пам’яті, присвячена славетній мешканці села.
«Сігрід я завжди поєднував із моєю цікавістю до католицизму. Вона походила з Норвегії, як я І так само як я, інтелектуальну формацію отримала у домініканців (я в Ангелікумі, в Римі). Вона використовувала медіа для євангелізації, що я зараз також стараюся робити за посередництвом соцмереж, щоб норвежці знали нашу віру і щоб вони бачили, що це не щось чуже, але радше — що немає нічого більш норвезького, ніж буття католиком», — підкреслив диякон Матіас.
Він нагадав, що в історично протестантській Норвегії навернення Ундсет на католицизм було не просто визнане сенсацією, але навіть стало скандалом. Це помітили також і за кордоном, де її прізвище вже було відоме завдяки міжнародному успіхові «Крістін, дочки Лавранса». У ті часи в Норвегії, що була майже повністю лютеранською, жило небагато практикуючих католиків (на сьогодні їх близько 3,8%). Антикатолицизм був загальним, не тільки серед лютеранських служителів, але й серед переважної частини суспільства. Великою антикатолицькою погордою відзначалась також місцева інтелігенція, і багато хто з цього середовища мав великі симпатії до соціалізму й комунізму. Нападки на віру й характер письменниці були інколи досить-таки запеклими — що, парадоксально, розпалювало її літературний дар. Вона довгі роки брала участь у публічних дебатах, роблячи все, що в її силах, щоби ввести в норвезьку літературу актуальне для початку ХХ століття відродження католицького письменства.
Сігрід Ундсет навернулась на католицизм зокрема завдяки книжкам іншого конвертита, британця о.Роберта Г’юґо Бенсона (1871-1914). Спершу від був англіканським служителем; 1903 року його прийняли до Католицької Церкви, і наступного року висвятили на священника. Цей отець був також плідним письменником. У повісті «Володар світу» (1907) він у певному сенсі передбачив, що через століття (2007 року) англіканство та інші протестантські конфесії розпадуться і зникнуть під могутньою хвилею секуляризму й атеїзму, й залишиться Католицька Церква, яка бореться, єдиний заступник християнської істини. У цьому творі автор представляє читачам Антихриста як харизматичного світського ліберала, який під своїх керівництвом збирає міжнародне «тіло», присвячене миру та любові у світі. Оскільки автор без жодних сумнівів критикував комунізм як антитезу католицизму, знайти його книжки в бібліотеках підвладних комунізмові країн було фактично неможливо.
Катедра св. Олафа, Осло
Диякон Ледум у згаданому інтерв’ю також навів слова єпископа Івара Ейдсвіґа Бернта, католицького єпископа Осло з 2005 року, що покликання є плодом молитви.
«На моєму власному шляху це вимагало багато молитви — як моєї, так і інших, хто молився, щоб я міг слідувати за своїм покликанням. Через три роки після смерті матері я відкрив, що вона все життя просто тихо молилась про моє покликання до священства, ніколи мені про це не згадуючи. Я до кінця життя буду вдячний за її молитву і вірю, що нині вона молиться і надихає мене так само ревно», — додав диякон.
Коментуючи це перше священницьке покликання з Ліллехаммера, єпископ Бернт сказав:
«Життя Матіаса, який зростав, мріючи про кар’єру барабанщика в групі хеві-метал, або професійного скейтбордиста, набрало нового напрямку. Натхнений численними священниками, яких він зустрів і в Норвегії, і за кордоном, які добровільно покинули всі задоволення і зручності, а попри це променіли глибокою, істинною радістю й миром, диякон Ледум прагне піти їхніми слідами. Його священницькі свячення передбачено на 28 липня 2025 року».
Фото: St. Olav katolske domkirkemenighet
фінансово.
Щиро дякуємо!
