Дідусь і бабуся Кароля Войтили намагалися передати своїм дітям глибоку віру та любов до Бога. Вони провадили благочестиве життя, згідно зі вченням Церкви.
Старші Войтили багато працювали та провадили побожне життя, збудоване на вірності Богу. Троє з них не дожили до народження маленького Льолека; про них майбутній Папа чув переважно з розповідей батьків. Дідусь Мацєй помер, коли маленькому Каролю було всього 3 роки.
Рід Войтил походить із Чанця — села на річці Сола, розташованого в Малих Бескидах. Папа Йоан Павло ІІ не раз повертався до свого коріння.
16 жовтня 1980 року Папа Войтила вітав паломників у Ватикані словами: «Приходячи сюди, ви несете пам’ять про цю землю, в яку ви вросли (…) біля річки Сола та вздовж її основної течії, між пасмами Бескидів, зі стількох різних міст (…). Це всі краї, з якими я також зрісся і з яких мене не вирвали з корінням».
Але почнемо від самого початку.
Мацєй Войтила і Бескиди
Дід Льолека по батьковій лінії — Мацєй Войтила — народився 1852 року в Чанці. Потім перебрався до Липника. Нині це один із районів міста Бельсько-Бяла. У парафіяльних записах його ім’я має дві приписки: «sator ex Czaniec» («кравець із Чаньця») і «agricola» — хлібороб.
Його дружиною стала Анна Марія Пшечек, донька підмайстра пекаря, який був лютеранином із Датині в Цєшинській Сілезії. Пара одружилася в Липниках.
18 липня 1879 року в будинку Тормаєрів (Липник, 31, пізніше вулиця Героїв Вестерплатте) народився Кароль Войтила — Кароль-старший, батько майбутнього Йоана Павла ІІ. Наступні діти подружжя Войтил прожили недовго. Леон помер усього через два місяці після народження; Анна теж померла молодою, не доживши навіть до 30 років.
Дід Мацєй одружувався ще двічі. Він не мав довгого подружнього життя ні з однією зі своїх дружин.
Четвертою обраницею стала Марія Залевська, з якою він прожив майже 30 років. Жінка померла за рік до закінчення Першої світової війни. У них було четверо дітей, з яких вижила одна Стефанія. Двоє хлопчиків померли невдовзі після пологів; син Юзеф загинув у бою під час Першої світової війни.
Мацєй Войтила помер у 1923 році в Липнику, доживши 71 року. Останні роки життя провів у Вадовіце, в домі свого сина — Кароля Войтили-старшого. Похований на цвинтарі в Бялій. Нині його могила та могила його дружини Марії знаходяться на цвинтарі парафії Божого Провидіння в Бельсько-Бялій.
Бельсько-Бяла
Варто зазначити, що на той час два сусідніх міста, Бяла та Бельсько, належали до території Австро-Угорщини. Родина Войтил особливо пов’язана з цією місцевістю. У Бялій народилася сестра Льолека Ольга (померла відразу після народження у 1916 році).
Едмунд, брат Святішого Отця, працював у лікарні в Бельській. Він отримав посаду заступника начальника закладу. Там він і помер у 1932 році, лікуючи хворих під час епідемії скарлатини, що охопила тоді місто. З Бялою був пов’язаний також дідусь Льолека по матері.
Фелікс Качоровський народився 26 червня 1848 року. За фахом він був сідельником, спеціалізувався на оббивці вагонів на вагонній фабриці Рудольфа Фукса. Також був кучером у графа Анджея Замойського. Після смерті графа перебрався до Білої. Тут одружився з Марією Анною, уродженою Шосте, донькою шевця. У подружжя було дев’ятеро дітей. Однією з них була Емілія — мати майбутнього Папи. Вона народилася 1884 року в Кракові — туди родина Качоровських переїхала через деякий час.
Після смерті Марії Анни Фелікс знову одружився, цього разу з Йоанною Антоні. Народилося четверо дітей: 3 сини і дочка.
Йоан Павло ІІ про старше покоління
Дідусь і бабуся Кароля Войтили намагалися передати своїм дітям глибоку віру та любов до Бога. Вони вели благочестиве життя згідно з вченням Церкви. В дусі таких цінностей був вихований також і Кароль Войтила-молодший.
Як Наступник св. Петра, він часто звертався до людей похилого віку та цінував їхні знання, досвід і мудрість. Під час його понтифікату не було жодного паломництва, коли би він не зустрічався зі старшими. Папа Войтила писав, що людина стає спадщиною тих, хто жив до неї, а майбутнє залежить від цінностей, які їй передані. Він не раз наголошував, що бабуся й дідусь відіграють дуже важливу роль у вихованні молодого покоління.
У «Листі Святішого Отця до моїх братів і сестер — людей похилого віку» від 1998 року читаємо такі слова:
«Люди похилого віку допомагають нам мудро дивитися на земні події, бо завдяки життєвому досвіду вони здобули знання і зрілість. Вони — охоронці колективної пам’яті, тому мають особливі підстави бути виразниками спільних ідеалів та цінностей, які є основою і правилом суспільного життя.
Виключити їх із суспільства означає в ім’я сучасності, позбавленої пам’яті, відкинути минуле, в якому сьогодення вкорінене. Старші люди, завдяки своїй зрілості й досвіду, можуть давати молоді поради й цінні настанови».
Переклад CREDO за: Анна Гембальська-Берекець, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
