Святий Йоан з Дуклі

Римо-катол.: 8 липня (довільний спомин)

Що потрібно, щоби стати святим? Бути чесним перед собою та Богом і послідовним у цій чесності. Принаймні, так показує життя св. Йоана — Яна, бо поляк — із Дуклі (1414–1484), чиїм ім’ям зветься житомирський «семінарійний» храм.

Він народився в Дуклі, Перемишльська дієцезія, помер у Львові. Можливо, навчався у Кракові, але, окрім споминів, історичних підтверджень цього немає. Після навчання, хоч би де воно було, Ян повернувся в Дуклю, де оселився в лісі як пустельник (точніше, в гірських лісах на Цергові — йдеться бо про Карпатський регіон). Проте самітницьке життя не було його покликанням, лише певним періодом зосереджених пошуків Бога та Його волі. Святий хотів насамперед підготуватися до чинного служіння Богові у своїй «пустелі», подібно як Господь Ісус спершу перебував у мовчанні та пустелі, а лише потім вийшов до люду з проповіддю.

Не маючи повних 25 років (можливо, що й у молоді 20), вступив до конвентуальних францисканців — імовірно, у Кросні. Був добрим священиком і душпастирем, славився розумними та сповненими живої віри проповідями, в монастирях виконував різні служіння, аж до настоятеля (Кросно, Львів), при цьому не полишаючи францисканської простоти й виконуючи, за потреби, різні служіння по господарству та на кухні.

Каплиця біля Дуклі, де св. Ян був пустельником

Міжнародна й демократична (сучасним суспільствам ой як до неї далеко) структура Католицької Церкви давала змогу прерізним людям зустрічатися і творити нові шляхи для життя вірою. В ті само часи, що жив Ян із Дуклі, у середовищі францисканців діяв «Божий солдат» св. Йоан Капістран, який відзначався такою ревністю в дотриманні уставу св. Бернардина Сієнського, що започаткував нову гілку францисканської сім’ї — обсервантів (тобто тих, які строго дотримуються уставу). Під його впливом св. Ян із Дуклі перейшов до тих, кого сьогодні звуть бернардинами, за назвою головного для Польщі тих часів храму обсервантів — св. Бернардина, у Кракові.

Був і надалі добрим священиком і душпастирем, присвячував переважну кількість свого часу молитві, навіть і цілі ночі. Відзначався великою побожністю до Діви Марії. Брав участь в усіх орденських молебнях. Був прекрасним сповідником. Залишатися відданим молитві та пастирським обов’язкам йому не завадила ні втрата зору під кінець життя, ні те, що ноги віднялися… Вочевидь був не з тих, хто визначає «години прийому» для віруючих і воліє тихо відпочивати перед телевізором. А як помер, то слава про чудеса на його могилі зробила для вірних не менше, ніж він для них робив за життя. А зробив чимало, бо володів польською, німецькою та українською, отож міг проповідувати і наставляти дуже різних людей, підходячи до кожного з розумінням (і знанням) його ситуації.

Ян з Дуклі зупиняє під Львовом Б. Хмельницького і Тугар-Бея. Худ. Я. Матейко

Папа Климент ХІІ проголосив його блаженним 1733 року, а Йоан Павло ІІ канонізував його в червні 1997-го. Реліквії святого перебували у Львові, де він помер, пізніше у Кросні, а тепер покояться в житомирському храмі Менших Братів.

Зображується у францисканському габіті, під час молитви-екстазу, нерідко — як монах, якому являється Пресвята Богородиця.