Рудольф Гьосс (не плутати з Рудольфом Гессом, «нацистом номер три») був будівничим і першим комендантом концтабору Аушвіц-Біркенау — місця, де загинув кожен шостий єврей, убитий під час Голокосту.
Його історія показує, що навіть шалена відданість «расовим ідеалам» і сліпа покора антилюдським наказам не змогла знищити до кінця проблиску сумління у його душі, який, зрештою, дав йому шанс на спасіння — хоча це сумління прокинулося тоді, коли жахливої шкоди було вже заподіяно.
16 квітня 1947 року Верховний народний трибунал Польщі засудив Гьосса до смертної кари через повішення. Вирок було виконано згідно з вимогами людського правосуддя. Яке би правосуддя не очікувало Гьосса у загробному житті, — а Господь є найсправедливішим Суддею, — наприкінці земного життя він розкаявся й помер у надії на Боже милосердя.
Дитяче розчарування
Рудольф Гьосс народився 25 листопада 1901 року у побожній католицькій родині у німецькому курортному місті Баден-Баден 25 листопада 1901 року. Він був охрещений немовлям, а, підростаючи, мав можливість бачити Церкву зблизька. Священники були частими гостями в родині Гьоссів, а батько возив сина до Лурда й інших європейських святинь. Рудольф часто ходив до сповіді, і його батько сподівався, що він колись стане священником.
Але сумний досвід дитинства змусив його розчаруватися у священниках і, зрештою, призвів до того, що Рудольф покинув Церкву.
«Якось суботнього ранку він поспішав до школи зі своїми однокласниками, — розповідає історик отець Джон Джей Гьюз. — Він випадково штовхнув іншого хлопчика, і той зламав щиколотку. Він сумлінно розповів про свою провину під час щотижневої сповіді, однак не розповів про подію батькам, щоб, за його власними словами, “не псувати їм неділю”.
Того ж вечора до сім’ї завітав його духівник, приятель Рудольфового батька. Після візиту батько насварив і покарав сина за те, що той не розповів йому про інцидент. Оскільки домашній телефон не працював, інших відвідувачів того дня не було, і ніхто з його однокласників не мешкав по сусідству, Рудольф зробив висновок, що священник порушив таємницю сповіді. Гьосс писав: “Моя віра у святе служіння священства похитнулася, і у мені почали ворушитися сумніви. Після цього випадку я вже не міг довіряти жодному священнику”. Він почав міняти сповідників, а згодом взагалі перестав ходити до сповіді».
Читайте також: Чоловік, за якого помер св. Максиміліан Кольбе
Зміна курсу
Замість того, щоб вступити у семінарію, Гьосс приєднався до армії. Він брав участь у бойових діях Першої світової війни, а у 1922 році, почувши виступ Гітлера у Мюнхені, приєднався до нацистської партії. Десять років потому Гайнріх Гіммлер, командир СС, запросив Гьосса вступити до їхніх лав. Гьосс дуже шанував Гіммлера і вважав усе, що він говорив, «євангелієм».
«Піднімаючись кар’єрними сходами, Гьосс розвинув у собі впевненість у правоті [нацистської] справи і набув крижаного зовнішнього вигляду, незважаючи на внутрішні сумніви», — каже отець Гьюз. Він служив у концентраційних таборах Дахау та Заксенгаузен, а у 1940 році отримав доручення побудувати новий табір в окупованому польському місті Освенцім. Отець Гьюз вважає, що Гьосс діяв, спираючись на нацистську ідеологію, але жорстоке ставлення до ув’язнених викликало у нього відразу. Однак він сумлінно виконував накази свого начальства — і давав накази своїм підлеглим, щоб ті втілювали задуми Гітлера.
«Мені довелося виглядати холодним і бездушним під час цих подій, які розривали серце кожного, хто мав хоч якісь людські почуття, — писав він пізніше у своїх тюремних мемуарах. — Я мусив стояти і дивитися, як матері йшли у газові камери зі своїми дітьми, а ті сміялися або плакали. Я ніколи не був щасливий в Аушвіці, особливо коли почалися масові знищення».
«Ви ніколи не мали докорів сумління?» — спитав Гьосса польський прокурор під час суду.
«Були, згодом, — зізнався Гьосс, — коли почали масово прибувати ешелони з ув’язненими, особливо коли нам довелося щодня нищити жінок. У всіх учасників було одне й те саме невисловлене питання: чи це потрібно? Вони приходили до мене кілька разів і ставили його мені. Все, що я міг зробити, це сказати, що ми повинні виконувати накази, не дозволяючи собі людських почуттів».
Гьосс також розповів польському тюремному психіатру, що протягом усіх років діяльності концтабору він відчував, що «щось не так». Він сказав, що, попри віру в ідеологію націонал-соціалізму, «завжди відчував», що відмова від моралі, а також злочини, терор і поширення ненависті — це неправильно, а також визнав, що Голокост був жахливою помилкою.
Читайте також: Духовний заповіт розкаяного вбивці Марії Ґоретті
Після Аушвіца
Після поразки Німеччини Гьосс якийсь час уникав ув’язнення, працюючи на фермі, але 11 березня 1946 року він був заарештований британською військовою поліцією. Він постав перед судом разом з іншими колишніми нацистськими лідерами і визнав свою «повну відповідальність як коменданта табору» за все, що там сталося. 2 квітня 1947 р. Верховний народний трибунал Польщі визнав його винним і засудив до страти. Гьосса перевели до в’язниці у Вадовіце: міста, де у 1920 році народився Кароль Войтила, майбутній Йоан Павло ІІ.
Прибувши до в’язниці, Гьосс попросив про зустріч зі священником. Монастир кармелітів неподалік надавав душпастирську опіку в’язням, але жоден із братів не володів німецькою мовою, а Гьосс не знав польської. Кармеліти звернулися по допомогу до місцевого настоятеля, а той зв’язався з кардиналом Адамом Стефаном Сапєгою, архієпископом Кракова. Сапєга, який лише кілька місяців тому висвятив молодого Кароля Войтилу на священника, послав у Вадовіце отця Владислава Лона, провінціала єзуїтів і свою довірену особу.
Отець Лон очолював Південнопольську провінцію Товариства Ісусового з 1935 року. Під час війни 27 єзуїтів стали в’язнями Аушвіца. Дванадцять із них там загинули. Отець Лон відвідував своїх братів 4 вересня 1940 року — краківські єзуїти досі зберігають у себе його перепустку. У той момент він цілком міг вперше зустрітися з Гьоссом.
Прибувши у в’язницю Вадовіце 10 квітня, отець Лон провів із Гьоссом кілька годин. Той склав офіційне визнання католицької віри, повертаючись до Церкви, яку покинув чверть століття тому. Що ще важливіше, колишній комендант концтабору приступив до Таїнства сповіді. Наступного дня отець Лон повернувся, щоб причастити Гьосса. Той прийняв Святе Причастя, стоячи навколішках і плачучи.
Рудольфа Гьосса повісили 16 квітня 1947 року у концтаборі, який він сам побудував. У нього залишилася дружина і п’ятеро дітей, яким він міг лише дати пораду на прощання. Чекаючи на страту, він написав дітям у листі: «Найбільшою помилкою мого життя було те, що я беззастережно вірив у все, що надходило від “верхівки”, і не наважувався бодай трохи сумніватися у правдивості того, що мені підносили».
Свого часу Гьосс проігнорував своє сумління. Своїх дітей він попросив не робити цього, завершуючи свій лист словами: «У всіх своїх починаннях не дозволяйте говорити лише своєму розуму, а прислухайтеся до голосу свого серця».
фінансово.
Щиро дякуємо!
