Римо-катол.: 16 серпня (довільний спомин)
Угорський князь Ваїк, охрещений як Стефан (Іштван), став не тільки королем держави, яку сам сформував, а й «апостольським королем». Цей титул, разом із процесійним хрестом і правом засновувати єпископства, йому надав Папа Сильвестр ІІ.
Король Стефан (969–1038) народився в Естергомі. Легенда каже, що його хрестив єпископ Войцех (св. Адальберт), в один день з його батьком Гезою. Історично точніше, мабуть, усе-таки буде сказати, що св.Войцех уділив Іштвану таїнство миропомазання. Так чи інакше, їхні долі пов’язані, а сам Іштван виріс ревним католиком, що досить-таки незвично як для обставин життя тодішнього князівського двору, і може слугувати певним підтвердженням його обраності в очах Божих. Його батько прийняв хрещення з суто політичних мотивів.
995 року Стефан одружився з Гізелою, сестрою майбутнього імператора Священної Римської імперії Генріха ІІ. Війна, яку він очолив за об’єднання держави, завершилась успішно: становище стабілізувалося, владу феодалів було обмежено та упорядковано, скасовано клановий поділ, засновано округи (комітати), на які очільників призначав сам король. Навівши лад у країні, Стефан вислав посланців до Рима, просячи Папу визнати його угорським правителем. Тоді-то Папа його коронував як першого угорського короля. Сталося це в день Різдва Христового, 25 грудня 1000 року.
Стефан Угорський активно розбудовував християнство в об’єднаній ним державі, заснував бенедиктинське абатство св.Мартина в Паннонхальмі (існує й досі), встановив чотири дієцезії, збудував у Секешфехерварі церкву, в якій надалі вінчалися угорські королі. Дбав і про власну родину, виховуючи християнином свого єдиного сина — св. Емеріка (Імре). Згідно з його розпорядженнями, обов’язковим був збір десятини, який призначався на потреби Церкви та бідняків. Кожне десяте місто мало збудувати свою церкву, і король над цим пильнував.
Подібно як Київ має статую св.Володимира, так у Будапешті є статуя св.Стефана
Бути сильним правителем і бути м’яким правителем — речі найчастіше несумісні, тому й християнське правління Стефана мало свої жорсткі риси. Наприклад, він заборонив шлюби християн і язичників, а гріхи перелюбства і богохульства були прирівнені до злочинів і відповідно переслідувалися. Владна християнізація подекуди стикалася зі спротивом місцевих феодалів, які захищали не так «звичаї предків», як свої повноваження. Політика нерідко послуговується грою на звичаях і традиціях. Але при цьому король Стефан зумів зберегти особисту вірність і чистоту в християнстві: до переможених був милостивий, справи бідних вирішував справедливо, часто роздавав милостиню, перевдягнувшись у простого городянина (якось навіть ледь не заплатив за це життям).
По смерті сина, який загинув на полюванні (1031), король Стефан був сильно пригнічений інтригами за трон. Крім того, що він втратив єдину дитину, це означало також втрату добре вихованого християнського спадкоємця. Він залишив по собі звід документів, завдяки яким Угорщина добре розвивалася й залишилась міцною державою — це те, що він міг зробити для країни. У небі ж батько й син залишилися разом: Папа Григорій VII канонізував св. Стефана і св. Емеріка в один день, 1083 року.
Останки короля Стефана спочивали в церкві Естергома, але загинули під час Реформації, як і багато інших католицьких святинь.
Зображається у королівському вбранні, або на коні, з хоругвою на честь Діви Марії, яку він називав «Велика Пані угорців». Його атрибути — куля («держава»), увінчана хрестом, у руці — символ місійної діяльності; корона; макет церкви на долоні.