Мучеництво св. Йоана Хрестителя

Римо-катол.: 29 серпня (обов’язковий спомин)
Греко-катол.: Усікновення голови св.Йоана Хрестителя

З-посеред усіх святих, кого Церква згадує впродовж літургійного року, Йоан Хреститель — єдиний, кого згадують двічі: 24 червня і сьогодні. Тільки для самого Христа і Його Матері вирізнено особливі дні їхнього народження і смерті: щодо Христа — Велика П’ятниця, щодо Його Матері — день Внебовзяття (яке, строго кажучи, не є смертю).

Для всіх інших святих зазвичай день смерті є днем їхнього народження: народження для Неба, бо ми на землі живемо не для того, щоби просто прожити це життя, а щоб підготуватися до вічності. Але не все так однопланово, як у дитячому кіно.

Земне життя є підготовкою і випробуванням, суть і мета його — перебування з Богом, уроки «стягання неба на землю», і це чиста правда. Однак це не означає, що воно не має сенсу саме по собі. Так вертикаль «не заперечує» горизонталі: вони просто різні вісі, і разом творять площину.

Земне життя має свій сенс, і прожити його потрібно… так, «щоби потім не було нестерпно боляче за даремно прожиті роки», якщо хтось пам’ятає цю цитату. Біографію св.Йоана Хрестителя ми згадували в червні. Смерть Хрестителя згадували кілька разів з нагоди Євангельських читань про Ірода-Іродіаду-танці-полумисок. До подробиць відома інтрига, яка згубила Хрестителя.

День його смерті названий «мучеництвом», хоча йому голову відтяли швидко і без спеціальних мук. Хреститель, який названий так, бо хрестив Ісуса, сам християнином не був, але таки загинув за правду. Він викривав зло. «Не можна тобі мати жінку брата твого», — казав до найвищого у провінції правителя. А той, відзначмо, тримав Хрестителя хоч у в’язниці, але у своєму палаці, часто з ним розмовляв і знаходив певну радість у цих розмовах. Ірод не віддав ув’язненого «ментам» у СІЗО, аби вибили з нього якісь свідчення або змусили замовкнути. Ірод приходив розмовляти з ним, і про те, що сам себе загнав у глухий кут із цієї обіцянкою Саломеї, — дуже шкодував.

Але смерть Хрестителя, пов’язана з тим, що він мав сміливість говорити правду про неморальне життя тодішньої еліти, говорить віруючим про те, що кожен, хто захищає правду і гине в цій борні, — святий перед Богом. У календарі не бракує імен катехуменів, які загинули, перш ніж прийняли таїнство хрещення, але Церква залічує їх до «своїх». Таїнства необхідні (інакше Господь би їх не встановлював), але як вертикаль не заперечує горизонталі, так і смерть офіційно-не-християнина — або офіційно-не-католика — не заперечує того, що це Божа людина.

З іншого боку, мучеництво Хрестителя вказує на те, що говорити правду може бути сильним ризиком. Добре і приємно почуватися вірним Христові, католиком, який знає, «як треба»! Але чи кожен насправді вимовить уголос в обличчя своєму начальнику, керівнику, урядовцю тощо, — знаючи неморальність його поведінки, — що це неморально? Чи це залишиться «його приватною справою», і «чого я маю втручатися»?

Ще з одного боку — аби начальник, урядовець, правитель вислухав такі докори і втручання в своє особисте життя, то таки потрібно бути не аби ким, а людиною шанованою. Людиною, яка сама провадить бездоганне життя. Якій ніхто ні в чому неспроможний дорікнути.

Ще одна вісь цієї «системи координат» — уміти в належну мить визнати: я сам — не Бог, я не гідний Йому ремінця сандалів розв’язати, і не я тут виголошую засудження, а лиш кажу те, що перед Богом очевидне.

Ще одна вісь — Хреститель просто «робив своє». Жив у пустелі, жалив і палив грішників словом, хрестив людей водою Йордану, проповідував, потрапив у в’язницю, де продовжив проповідувати, повчати своїх учнів (вони приходили його відвідати), розмовляти з Іродом. І геть не переймався тим, що буде далі і чим це все закінчиться. Його цікавило сповнення завдання на цю хвилину, а не клопоти про те, що далі.

«Християнський простір» має багато вимірів, більше ніж три, відомі у фізичному світі. Жоден з них не заперечує іншого, а всі розбудовують таке особливе багатопланове Царство.