Якого «демона» я маю?

Малюнок: Eugene Salandra

Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХІІ звичайного тижня, рік ІІ

«Того часу Ісус спустився у Капернаум, місто галілейське, і навчав їх по суботах».

Мабуть, Ісус довгий час перебував у цьому місті, оскільки щосуботи навчав їх. Щосуботи мав проповідь для кожного, хто приходив до синагоги слухати Його.

Можна припустити, що Ісус встиг заслужити певну довіру місцевих мешканців, оскільки вони «дивувалися з Його вчення, тому що слово Його було з владою». Можливо під час проповідей Він своїм Словом спромігся духовно зцілити не одну особу. Можливо від почутих слів в них поступово почало мінятися мислення, а відтак вони поступово почали змінювати своє життя, свої звички.

«А в синагозі був чоловік, який мав духа нечистого. І він закричав гучним голосом».

В тексті наголошується, що цей чоловік «мав духа нечистого» — демона. Про що йдеться?
Весь цей час цей чоловік перебував з усіма в синагозі, слухав вчення Ісуса. Але на відміну від інших, які дивувалися, приймаючи це слово, він не приймав його, а навіть заперечував.

«Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Чи Ти прийшов вигубити нас? Я знаю, хто Ти є — Святий Божий!».

Чи стикалися ви коли-небудь з певними думками, що спасіння Боже для когось, але не для вас. Добру Новину, яку почули, відразу відкидали, а навіть злились. Може це наші внутрішні «демони» в нас промовляли: «Я не гідний», «Ці спогади, цей сором не можливо стерти з пам’яті», «Мене стільки кривдили, я звик, вже нічого не змінити», «Мені немає прощення»…

Для цього чоловіка кожне Ісусове слово було як удар ножем в серце — рани знову починають кровоточити, таємниці стають тягарем, який не можливо більше приховувати, і це злить. Він не може більше в собі тримати ці емоції. Ці «демони», яких він накопичував протягом життя, повилазили на зовні. Хочеться кричати! Прагну допомоги, і водночас не вірю що допоможуть…

«Та Ісус скартав його, кажучи: Замовкни і вийди з нього!»

Чому Ісус наказав йому замовкнути? А може це люди, які нам часто нашіптують на вухо один негатив. І як ти в такому випадку матимеш спокій, чи то довіру до будь-кого?!

«…вийшов з нього, зовсім не заподіявши йому шкоди».

Один з обманів наших внутрішніх і зовнішніх «демонів» — це страх, що правда про мене випливе назовні і всі, дізнавшись хто я, не приймуть мене. І це може мене розчавити, морально вбити.

Даремно я щось приховую: якщо відпущу — це звільнить мене, не завдавши шкоди. Триматиму при собі — страждатиму, мучитимусь.

Крім того, що це сталося в синагозі, демон викинув його на середину привселюдно і всі змогли побачити його внутрішню рану. І це не завдало йому шкоди, а навпаки зцілило: голоси замовкли, «демони» зникли.

Спільнота, в якій він перебував, нічого не знала про його стан. Вони навіть не здогадувались, що серед них може бути настільки зневірена і зранена особа. Отже, маємо бути більш чутливими один до одного. Одним виходить легше увійти в довіру, прийняти у своє життя зміни на краще, прийти до сповіді, святого Причастя, врешті прийняти Ісуса. Іншим потрібен певний час, щоб повірити в себе, навчитись довіряти ближнім, прийняти спасіння, і врешті позбутися всіх «демонів», яких мають.

Можемо в тиші, на одинці зі Словом Божим подумати про своє життям і замислитись над питанням : «А якого «демона» я маю? І чи добре мені живеться з ним? І чи я хочу, щоб Ісус наказав йому замовкнути?»