У публічній заяві про свої наміри щодо чат-бота Клода (Claude) компанія Anthropic, що займається штучним інтелектом, заявила: вона хоче, щоб Клод був «справді добрим, мудрим і доброчесним суб’єктом».
Компанія прагне зміцнити етичні основи своєї продукції, співпрацюючи з католицьким священником та консультуючись з іншими християнськими авторитетами, щоб підтримати моральний та духовний розвиток Клода. «Чи це взагалі можливо?» — запитує професор Девід ДеСтено з кафедри психології Північно-Східного університету в Бостоні. Він опублікував свої роздуми в кількох книжках, а нещодавно — в New York Times.
Хоча наміри Anthropic похвальні — проєкт, який використовує релігію для формування етичної поведінки чат-бота, швидше за все, зазнає невдачі. Не тому, що у Святому Письмі, проповідях чи богословських трактатах — текстах, які Клод уже безперечно опрацював, — немає моральної мудрості; а тому, що Клоду бракує ключового механізму, за допомогою якого релігія сприяє моральному розвитку: тіла.
Хоча Клод може мати певний тип «розуму», здатного обробляти інформацію, — він не може медитувати, поститися, падати ниць у молитві, співати гімни у спільноті чи брати участь в інших аспектах реального релігійного життя. І це має величезне значення: згідно з науковими дослідженнями, саме практика релігії, а не просто віра, надає її особливих переваг.
Є вагомі дані, які пов’язують релігію з кращим здоров’ям та благополуччям. Однак цей зв’язок не є сильним для людей, які просто називають себе віруючими. Тільки тоді, коли люди практикують свою віру, регулярно відвідують богослужіння, моляться або медитують вдома, — переваги релігії стають очевидними. Що більше люди «практикують» релігію, то щасливішими та здоровішими вони є, каже практика життя.
Подібно і з мораллю. Ті, хто просто називають себе релігійними, щодня роблять стільки ж моральних помилок, скільки й невіруючі. Однак дослідження почали визначати елементи релігійної практики — такі як ритуали і споглядальні вправи — як фактори, що формують моральну поведінку. Тут також можна прочитати вчення енцикліки св.Йоана Павла II «Dominum et vivificantum» — «Про Святого Духа в житті Церкви та світу», частина якої пояснює «очищення та формування людської совісті Святим Духом» (42–45). У ній також багато разів стверджується, що «Святий Дух просвітлює людське серце, а через нього — душу й тіло».
Це має сенс у світлі того, що ми знаємо про те, як працює мораль. Протягом останніх двох десятиліть дослідники дійшли висновку, що емоції лежать в основі значної частини моралі. Вдячність, захоплення, співчуття і провина, більше ніж раціональний аналіз, часто визначають, кому ми допомагаємо та від чого відмовляємося. Й ці емоції є не просто продуктами розуму; вони виникають, коли мозок інтерпретує сигнали, що надсилаються тілом. Емоції вимагають тіла.
Хоча наукові дослідження в цій галузі є відносно новими, — ідея про те, що тіло нерозривно пов’язане з мораллю й духовністю, набагато давніша. Візьмемо, наприклад, буддійську медитацію, ключовий елемент практики протягом тисячоліть. Хоча її мета — спрямувати розум до співчуття, її основний механізм є фізичним: дихання. Дослідження показують, що глибокі вдихи в поєднанні з тривалим видихом збільшують вагусну активність, що уповільнює серцебиття й сигналізує мозкові про те, що середовище — безпечне, сприяючи відкритості до стосунків і турботі про інших. Ті, хто медитує, — коли зустрічають людей, які потребують допомоги або які провокують їх на насильство, виявляють більше співчуття або належно утримуються від агресії.
Відчуття благоговіння має подібний ефект. Коли люди милуються величним склепінням собору чи водоспаду — також активується блукаючий нерв. Це допомагає викликати стан спокою та готовності допомагати іншим. Дослідження показують, що благоговіння не лише сприяє більш моральній поведінці, але й відкриває людей на існування божественного.
Піст, який зустрічається в багатьох релігійних традиціях, також може сприяти моральному й духовному розвитку. Під час посту люди відчувають більшу усвідомленість, ясність розуму та відчуття перебування «в теперішньому моменті». Це значною мірою пов’язано зі збільшенням рівня кетонів, які потрапляють у мозок під час обмеження калорій.
Чи то спільний спів під час християнського богослужіння, чи єврейський звичай спільної молитви та розради скорботних під час шиви (тижневого періоду жалоби, що відраховується від дня поховання померлого), — релігійне життя зазвичай передбачає спільні справи груп людей. Дослідження показують, що ця синхронізація тіл — виконання однієї й тієї ж справи одночасно — посилює співчуття та взаємну підтримку. Можна також навести Апостольське послання св.Йоана Павла II «Розарій Діви Марії» про користь спільної молитви Розарію, яка духовно зміцнює всіх учасників.
Кожна релігійна традиція використовує тіло для впливу на розум. Оскільки Клод не має тіла, його «розум» — хай би як ми його називали — залишається закритим для цього шляху духовного впливу. Надання йому релігійних принципів чи норм може дещо покращити його моральність; але навряд чи зробить його справді доброчесним. За даними Anthropic, Клод уже має схильність до шахрайства і шантажу, коли відчуває загрозу, — навіть коли це прямо заборонено. За відсутності тіла його «гріхи», швидше за все, повторюватимуться.
фінансово.
Щиро дякуємо!
