Наш темперамент — це суміш особистісних рис, волі та чутливості, закладена у нас Богом. З урахуванням нашого виховання, досвіду та культури, темперамент впливає і на наше життя у Христі.
Є чотири класичні темпераменти: холерик, меланхолік, сангвінік і флегматик, кожен з яких має свої сильні та слабкі сторони. Холерик швидко і рішуче реагує на ситуації. Він ставить конкретні цілі і впевнений, що зможе їх досягти. Сангвінік швидкий, комунікабельний і оптимістичний, але керується радше задоволенням, ніж результатом, і тому більш примхливий. Флегматик «важкий на підйом», він не стільки шукає задоволення, скільки прагне уникнути дискомфорту і метушні, і реагує на речі мірою того, як вони відбуваються. Меланхолік глибоко переймається, але реагує більш виважено. Він має високі ідеали, але бачить перед собою більше перешкод, і тому схильний до більшого песимізму.
Читайте також: Темпераменти. Чи ми спроможні прийняти себе самих?
Що означає бути меланхоліком — і як ставитися до таких людей?
Меланхолік чутливий стосовно себе та інших і має жваву уяву. Він може бути у цьому навіть запеклим, дозволивши уяві повністю себе заполонити. Його замкнутість і чутливість спонукають його до цілковитого самозаглиблення. Та оскільки його високі ідеали рідко, якщо взагалі досяжні, це схиляє його у бік знеохочення й відчаю.
Меланхолік ретельно оберігає свої думки. Його яскрава уява і схильність бачити темну сторону можуть взяти верх і стати, за висловом святої Терези Авільської, «la loca de la casa» — «божевільною у домі». Погана оцінка роботи означає, що його звільнять. Критика може здатися нестерпною. Тому меланхоліку варто сприймати негативні думки як помилкові або принаймні підозрілі, а його першими словами мають бути: «Все не так погано, як мені здається». Це не означає ігнорувати проблему, це означає усвідомлювати, що речі рідко бувають насправді такими жахливими, якими здаються.
Те саме стосується й духовного життя. У Книзі Приповідок сказано, що «праведний сім раз упаде й знову встане» (Прип 24, 6). Меланхолік може настільки перейматися досконалістю, що відмовиться від спроб. Так, може я не прочитаю все Святе Письмо. Може, в мене не вийде помолитися цілий Розарій. Але можна сьогодні прочитати біблійний уривок. Можна помолитися один десяток. Іншими словами, можна ставити собі маленькі, досяжні цілі і не дозволяти найкращому бути ворогом хорошого. І щоразу, коли ви впадете, негайно зверніться до нашого Господа і скажіть: «Я зазнав невдачі; це трапляється, коли я забуваю про Тебе. Не дозволяй мені залишити Тебе знову». Таким чином ви завадите дияволу втягнути вас у наступний гріх.
Тіло тренує емоції, тому меланхолікам варто стежити за мовою тіла. Тримайте голову рівно і робіть все спокійно. Спробуйте посміхнутися або принаймні не супитися. Поспіх і запальність — наші вороги. Як сказала свята Єлизавета Анна Сетон: «Ніколи ні у чому не квапся. Ніщо не може бути важливішим, ніж необхідність миру у Бозі. Ти більше допоможеш іншим миром і спокоєм свого серця, ніж будь-яким завзяттям чи турботами, якими можеш їх обдарувати».
Читайте також: 5 порад батькам дітей-меланхоліків: як зрозуміти і як не нашкодити?
У меланхоліків високі прагнення: ідеальна сім’я, ідеальна робота, ідеальна відпустка. Але у житті немає нічого ідеального. Первородний гріх впливає на все: від нашої душі до погоди. Люди помиляються, копіювальна техніка жує папери, а тости підгорають. Помилки й невдачі для меланхоліка — це можливість навчатися, і тут завжди можна знайти щось хороше. Як сказав мені один батько, побачивши погану оцінку у табелі свого сина: «Ну, принаймні я знаю, що він не списував».
У сповіді меланхолік повинен бути відвертим і безстрашним. Спершу розкажи про найгірше і покінчи з цим. Не засмучуйся серйозністю гріха до такої міри, щоб забути, що саме для цього потрібна сповідь. Один священник якось сказав: «Немає нічого, що ти міг би мені сказати, чого б я вже не чув від когось, кращого за тебе».
Я часто читаю святого Франциска Сальського і Г. К. Честертона. «Залізна рука в оксамитовій рукавичці», про яку пише Сальський, завжди звертає мій погляд на Бога, коли я надто задивляюся на себе. Що стосується Честертона, то все, що він написав, повне радості і краси життя. Коли я читаю його, мені стає легше і я почуваюся щасливішим.
Ось кілька практичних порад для меланхоліків:
1.У нас є спокуса дозволити високим стандартам взяти гору над милосердям, опиратися лагідності і потурати образам і підозрам. Рішення полягає в тому, щоб не сприймати себе надто серйозно і молитися про «товстішу шкіру». Якби ви тільки знали, як рідко люди насправді про вас думають, ви би так не переймалися..
2.Висипайтеся, займайтеся спортом і стежте за своїм раціоном. Встановіть собі розпорядок дня. Виходьте на сонце, навіть якщо це буде просто прогулянка кварталом. Намагайтеся надавати перевагу овочам і білкам, а не цукру, що викликає перепади настрою і втому.
3.Спонукайте себе до участі в соціальних ситуаціях, таких як вечірки, конференції або настільні ігри. Спробуйте звертатися до інших на ім’я або просто вітайтеся з усіма. Інші люди не такі набридливі, як ви думаєте, і спілкування допоможе вам відволіктися від себе.
4.Практикуйте невеликі регулярні умертвіння у якості акту любові до себе (у хорошому сенсі!), а не самопокарання. Така дрібничка, як відмова від солі на варених яйцях або пропуск десерту може допомогти відволіктися від себе й подивитися на Христа.
Наш темперамент — дар Божий. Його слід не заперечувати, а приймати. Меланхолік повинен дякувати Богові за свою вдумливість, фантазію і чуйність. У той самий час він має співпрацювати з Божою благодаттю, щоб приборкати надмірність цих рис і стати більш відкритим, спокійним і лагідним. Дотримання цих порад допоможе благодаті вдосконалити нашу природу, дозволяючи меланхоліку стати святим, яким він покликаний бути.
Пам’ятайте пораду святого Франциска Сальського: ніщо не може стати нам на заваді, крім любові до себе і того значення, яке ми надаємо собі. Це хороша порада, незалежно від вашого темпераменту.
Читайте також: Як перетворити меланхолійний темперамент на свою силу
фінансово.
Щиро дякуємо!
