Інтерв’ю

Темпераменти. Чи ми спроможні прийняти себе самих?

19 Червня 2023, 13:12 2745

«Лиш тоді, коли до мене прийде Христос зі своїм світлом, я нарешті можу побачити своє серце. І раптом я відкриваю, скільки в мені ніжності, терпеливості, лагідності. Як глибоко я можу бути чутливим і безкорисливим. Аж дивно, скільки в мені добра!»

З отцем Мирославом Малінським, студентським душпастирем, — розмова про розвиток, який є питанням життя і смерті, про шлях до серця, який веде через пізнання свого темпераменту, і про те, навіщо нам почуття гумору.

— Якби я запитала про розвиток, то…

— Я би сказав, що він вписаний у саму природу, або що він випливає з так званої природи речей. Суть і мета кожного живого організму, з біологічного погляду, — це не тільки переказування життя, але також приведення цього життя до повної самостійності. Тобто — як лелеки мають пташат, то лелечим батькам ідеться не тільки про те, щоб ці писклята літали; але вони мають так літати, щоб долетіли до Африки. Розвиток — це не щось, залежне від чийогось визнання: годиться чи не годиться. Для живих організмів розвиток є питанням життя або смерті.

А якщо йдеться про людей — то, з одного боку, маємо повну аналогію до світу природи. Людина теж народжується безпорадною, повністю залежною від інших, і тільки з плином часу набуває самостійності. Але, з другого боку, треба зазначити, що ми не зводимося тільки до біології. Ми — біологічно-духовне поєднання. Дехто хотів би бачити в нас тільки природу; але ж ми невпинно за чимось тужимо! Ми так збудовані, що як вийдемо на відкритий простір, то завжди бачимо горизонт — ту тонку лінію зустрічі неба й землі. На мою думку — це, певно, для того, щоб ми споглядали те, що діється в нас. Бо в нас зустрічається те, що земне, з тим, що позаземне.

 

 

Всією своєю поставою ми скеровані вгору. Дуже невеличкою частиною тіла торкаємося землі. Подивись, яка це мала поверхня! А все решта спрямоване вгору. В нас вписана туга за чимсь більшим. Біологія даже нам дуже багато; але, з іншого боку, ми відчуваємо, що вона нас обмежує.

— Особливо тоді, коли з нами щось не так…

— Але тоді часто настає різке духовне зростання. Для багатьох людей, які опиняються перед лицем серйозної хвороби чи неповносправності, порятунком виявияється шукання глибини в собі. Подивись на Ніка Вуйчича: радикальне біологічне обмеження штовхнуло його до радикального духовного розвитку.

— Якщо я маю розпізнання цієї туги — як мені починати розвивати мою духовність?

— Я завжди заохочую студентів вирушити в подорож до свого серця. Я глибоко переконаний, що одна з цілей нашого життя — знайти місце, де перетинаються всі тонкі лінії нашої особистості: інтелект, знання, чуттєвість, сексуальність, історія нашого життя, темперамент тощо. Все це сходиться в одній точці: у моєму серці. Там моє «я». Треба знайти спосіб, сказати б, увійти в себе і «почутися у себе» добре. Поглянути собі в очі і сказати: «Ось я». Обжитися в собі.

— Ось тільки часом те, що ми в собі знаходимо, зовсем не так легко прийняти.

— Так, інколи наше серце виглядає як захаращене приміщення, куди навіть тяжко прочинити двері. А інколи там страшенно темно. Якось один студент сказав мені: єдиним, що він знайшов у своєму серці, була темрява і пустка. Спершу мені стало його страшенно шкода; але потім я подумав, що це надзвичайно хороше відкриття. Бо воно правдиве. В нас самих джерела світла немає. Отже, це не було просто принизливе відкриття. Світло походить із‑поза мене. Світло приходить зовні. Для нас, християн, цим світлом, що приходить зовні, є Ісус Христос.

Ми дуже часто читаємо про світло в період Різдва. Йоан Хреститель прийшов, щоб засвідчити про світло. Дуже виразно написано в Євангелії, що він не був світлом, але прийшов свідчити про світло. А пам’ятаєш, як Христос назвав Йоана?

— «Найбільший народжений із жінки».

— Найбільша людина, що народилася на землі, — а все одно у ньому не було світла! Це означає, що ніхто з нас не є світлом. І насправді то лиш тоді, коли до мене прийде Христос зі своїм світлом, я можу нарешті правильно побачити своє серце. І раптом я відкриваю, скільки в мені ніжності, терпеливості, лігадності. Як сильно я можу бути чутливим, безкорисливим. Аж дивно, скільки в мені добра! Але парадоксально — неодмінною умовою цього досвіду є якраз відкриття внутрішньої темряви. Бо світло в темряві світить.

 

 

— А коли я знаходжу в собі пустку?

— Пустка означає, що в мені вже є прагнення Іншого. В мені вже є прагнення Бога. Гірше — значно гірше, — коли я вже повний. Коли моє серце вже наповнене по вінця всіма цими «я вважаю», «я знаю». Одне нескінченне я, я, я. Велика «яєшня». Ніхто не хоче зазирнути в таке серце, бо там ні для кого немає місця.

— Сьогодні панує певна мода на розвиток. Коучинг став надзвичайно популярним; терапевти мають календарі, заповнені на кілька місяців наперед. А з другого боку — є християнська духовність із немовби вписаним у неї розвитком особистості. Чи є якісь фундаментальні відмінності між цими дійсностями?

— Ми живемо в розбитому світі, отож я більше хотів би шукати того, що нас єднає, ніж те, що нас ділить. Моє враження таке, що надто великих відмінностей тут нема. Бо і та, і друга сторона може хворіти на егоїзм. На егоїзм хворіємо ми всі, незалежно від того, чи ми віруючі, чи ні. Єдина проблема, яка може з’явитися, — це оманлива певність невіруючого, що праця над собою принесе йому це остаточне роз’яснення темряви його серця. Повторю ще раз: у нас самих світла нема. Світло приходить ззовні.

— Приводом для нашої розмови є вихід твоєї книжки «Темпераменти». Звідки взялась ідея займатися саме ними?

— Моїм душпастирським відкриттям стало те, що темпераменти — це чудовий привід поговорити про прийняття себе. Про згоду, що я саме такий, а не інакший. Що є така частина мене, на яку я не маю впливу. І це — всупереч гаданому — чимала частина мене самого. Мій зріст, колір очей, будова тіла, тембр голосу і, нарешті, темперамент. У мені є багато чинників, від мене не залежних, які я можу тільки прийняти. Згода на нашу генетику мені здається чимсь весьми суттєвим у житті.

— Ця книжка має тривожний підзаголовок: «Якби я був інакшим, то я б себе любив».

— Мені здається, ці слова коротко викладають суть проблеми наших часів. Я постійно чую такі фрази: «Я любив би свою дружину, всім серцем, якби тільки вона була не така». Або: «Отче, я би за свого чоловіка життя віддала, якби він тільки був не такий». Найсерйозніша проблема наших часів — це любов, що набралася умов. Стільки людей не сприймають своє тіло, стільки дівчат неспроможні подивитися на своє обличчя у дзеркалі. Якби я була не така, якби він був інакший, якби я мав інших батьків, якби я народився деінде… Велика незгода на себе і на інших людей.

 

 

— Що таке, власне кажучи, той темперамент?

— Темперамент це сукупність вроджених рис особи, які визначають базовий спосіб нашої реакції на різні подразники, на інших людей, на несподівані ситуації. Ці способи реагування — різні у різних людей. Одні реагують різко й одразу, інші — з певною затримкою. Реакції тих перших людей зазвичай театральні, а ті другі тримають усе в собі; причому люди інтровертних темпераментів, всупереч гаданому, переживають свої емоційні стани набагато інтенсивніше і довше, ніж екстраверти. І ще Гіпократ зауважив, що деякі способи реагування зазвичай проявляються в людині разом. Його поділ темпераментів на екстравертного холерика і сангвініка та інтравертного флегматика і меланхоліка — загальновідомий і, попри те, що несе ризик спрощення, цілком допоміжний.

— Як пов’язані характер і темперамент?

— Характер це великий будівельний майданчик, а елементами будівництва значною мірою є складові темпераменту. Будувати характер, виходячи з темпераменту, мені здається цілком слушним. Розпізнаючи свій темперамент, я довідуюся, які маю знаряддя. Я люблю думати про характер як про своєрідний план самореалізації. Кожен з нас повинен самостійно якось дійти до того, яким він хоче бути. Насамперед нас «придумують» наші батьки. Тут щось відріжуть, там щось доклеять. А потім, через дуже корисний юнацький бунт, ми беремо все у власні руки й починаємо самі про себе вирішувати, самі себе придумуємо. Це дуже потрібно! Тоді народжується самостійність, тобто ми починаємо брати на себе відповідальність. Фундаментально важливим є насамперед знайти в собі відповідь на запитання, якою людиною я хочу бути, а потім — яку роль у житті я хочу виконувати. Тобто — ким я хочу бути? Якщо я хочу бути лікарем, батьком і автолюбителем, то наступним викликом на моєму шляху розвитку буде гармонізація всіх цих ролей.

— Ти часто пишеш про силу і потенціал, приховані в кожному темпераменті, — але також про те, що нас ослаблює на шляху розвитку. Мене сильно зачепило те, що певної миті всі ці загрози ти зводиш до спільного знаменника, яким є егоїзм, егоцентризм.

— Ключова справа в питанні розвитку — знайти відповідь на запитання, навіщо я взагалі хочу розвиватися. І можна відповісти, що для того, щоб мені самому було легше з собою, щоб я віднайшов якусь внутрішню гармонію і був щасливий. Ось тільки швидко виявиться, що цього абсолютно недостатньо. По суті справи, крім самовдоволеності, я так нічого не досягну.

 

 

Натомість справа виглядає зовсім інакше, коли я вийду з припущення, що розвиваюся для когось. Що це гігантське зусилля, пов’язане з переступанням себе, своїх обмежень чи природних схильностей, я роблю для когось іншого, для інших. Для чоловіка, для нареченої, для дітей, для батьків. Я виходжу з ізоляції, іду з собою до Іншого.

— Тобто входжу у стосунки…

— Ольга Токарчук у своїй книжці «Czuły narrator» каже, що ми були вигнані з раю не тому, що переступили якісь Божі закони, а тому, що визнали себе чимсь окремим від решти світу, чимсь осібним і монолітним. Це дуже цікава інтуїція. Бо ми ж міцно пов’язані з усім світом і  постійно живемо для когось. Христос, загалом беручи, не сказав нічого принципово нового, чого ми би не знайшли у Старому Завіті, за винятком одного: «Це Моя заповідь, щоб ви любили одне одного, як Я вас полюбив» (Йн 15,12). Тобто вже не тільки «люби ближнього», але й сам погодься з тим, що теж потребуєш чиєїсь любові. Погодься з тим, що залежатимеш від когось. Люби і прагни бути любленим.

— Але ж незалежність це міра успіху!

— Нам буде потрібна самостійність — але не відосібненість. Той лелека, про якого ми говорили на початку, повинен сам долетіти до Африки, але він не повинен жити окремо від інших. А якраз на це спрямована незалежність від усіх, і тому мені здається, що це велика пастка. Ти маєш тацію: незалежність нині в моді. «Щоб тільки я ні від кого не залежала», «ти повинна бути незалежною» — чує не одна донечка від своєї мамусі. Це велика неправда, особливо в тому, щоб могти будувати стосунки. Я люблю іншого — але я також потребую його любові. Любов є неустанним діалогом. Заповідь взаємної любові треба прийняти насамперед самому. Я сам повинен погодитися з тим, що потребую бути коханим. Це готовність визнати: «Без твоєї любові я не можу жити». Це світ великих залежностей. Правильних залежностей, які є взаємозв’язком.

— Ти кажеш, що свідоме прийняття себе становить початок розвитку. Описуєш знервованих холериків і змучених собою меланхоліків. Однак я бачила, що чимало людей, відкриваючи свій темперамент, заламують руки. З чого це може випливати?

— Певно, передусім із того, що ми — як люди — просто-таки обожнюєжмо зосереджуватися на нестачі. Часто цілі роки переживаємо своє життя з перспективи втрати: цього не маю, того не маю, я не такий, як інші, мені ще стільки всього бракує. Я в цьому вбачаю поранення, яке виводиться з первородного гріха. Ми неспроможні втішитися тим, що маємо. Моє враження — що часто ми не хочемо повністю визначитися. Воліємо залишитись у сфері відкритого недоформулювання, аніж відважно стати по якусь сторону. Юнак знайшов собі дівчину, але замість радіти цьому — глибоко переймається тим, що закрив собі дорогу до пізнання тисячі інших дівчат. Я відкриваю, що я сангвінік, і це мене засмучує, бо я ніколи не буду рефлексивним меланхоліком. Замість сказати «я знайшов себе» кажу «я втратив стільки потенційних можливостей». Тим часом же знайдення дорогоцінної перлини іде в парі з продажем усього іншого. А ми хочемо мати все. Творення фікції, ніби це можливо, я вважаю однією з найбільших сатанинських спокус. Це убивча спокуса.

 

 

— Ще трошки затримаймося на прийнятті себе (самоакцептації), бо це нерідко дуже тривалий і складний процес. Є якийсь спосіб його інтенсифікувати?

— Ще раз зішлюся на Ольгу Токарчук та її нобелівську промову, в якій вона говорила про ніжність. Ми, всупереч гаданому, живемо в жорстокі часи, коли все підлягає дуже суворим оцінкам. Інтернет нас до цього, на жаль, привчив: або лайк, або дизлайк. У цьому всьому бракує саме обережності, ласкавості, яка би це пом’якшила. Вивела би нас із цього радикального розділення: або я люблю, або ненавиджу. Гострота суджень стає причиною сильно звуженого спектру бачення.

— У двох кольорах видно небагато…

— Дуже вдале порівняння. Отож як перейти від чорно-білого фільму до повноколірного кіно? Коли ми відмовимося оцінювати — можемо увійти в простір ніжності. Вона дозволяє побачити світлотіні та зазирнути глибше. І тоді спектр сприйняття набагато розширюється. Тому я би почав від делікатності — також і стосовно самого себе. Погляньмо на себе добрим, лагідним поглядом. Не поглядом самовиправдань і потурання собі, а поглядом акцептації.

— А як щодо гумору? Ми його потребуємо в житті?

— Майже як повітря, а особливо — коли нам доволиться зустрічатися з самими согбою. Почуття гумору трохи підносить нас над проблемою, не дає в неї впасти. Пом’якшує цю католицьку суворість щодо своїх слабкостей. У цих наших інтимних зустрічах із власними недомаганнями та обмеженнями атмосфера інколи вельми напружена. Жарт здатний її розрядити.

 

Отець Мирослав Малінський. Фото з особистого архіву.

 

— Ти багато пишеш про дітей. Захищаєш малих сангвініків, пояснюєш потребу сну у флегматиків, волаєш про море емпатії для меланхоліків. Я думала, що також буде опис темпераментів у подружжях…

— Я описав дітей, бо мене саме про них запитують найчастіше. Інколи непрямо. Якось прийшли до мене заклопотані батьки, чия дитина стала спілкуватися з середовищем ЛГБТ. Після тривалої розмови ми відкрили, що початок проблеми лежить деінде. В цих батьках була якась величезна незгода на темперамент своєї дитини. Вони не могли прийняти, що їхня дитина — така, яка є. Коли ми розглянули їхню сімейну ситуацію під кутом темпераментів, виявилося, що проблема з ЛГБТ була темою-замінником.

— Ми молимося, зокрема в червні: «О Ісусе, тихий і покірний, вчини моє серце подібним до Твого». А в Ісуса був темперамент?

— Звісно. На мій погляд, в Ісусі було багато елементів флегматика і холерика. Ніжність і наполегливість. Делікатність і рішучість. Це в Ньому було. Крайнощі, які Він дуже добре врівноважив. Інколи в Ньому сильніше промовляв холерик, інколи — чутливий флегматик. Господь Ісус не був «ніяким». Він мав конкретний темперамент, спосіб буття. Саме тому варто Його обрати собі за провідника на нашому шляху до власного серця. Нехай Він його сформує подібним до свого Серця.

Переклад CREDO за: Анна Газука, Stacja7

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook
Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com

.

Якщо ви шукаєте платформу для азартних ігор з якісним сервісом, Вавада казино пропонує відмінний вибір ігор та бонусів, що зробить ваш досвід захопливим і прибутковим.

martian wallet is a trusted crypto wallet providing secure storage for digital assets. It offers multi-token support and an easy interface for hassle-free transactions. .

Вавада дарит 100 фриспинов! Нажмите на ссылку, чтобы получить бонус и попробовать свои силы в лучших азартных играх.