Нещодавно одна атеїстка, яка з невідомих причин регулярно читає католицький сайт The Catholic Thing, виступила на захист заяви Папи Франциска у Сінгапурі, що «всі релігії — це шлях до Бога» (в оригіналі італійською мовою: «Tutte le religioni sono un cammino per arrivare a Dio»).
«Навіть як атеїстка, я мушу його пожаліти, — написала ця жінка. — Він кроку не може ступити, не викликавши реакційної бурі». Вона також нагадала слова Йоана Павла ІІ, що «кожен праведник покликаний стати частиною Царства Небесного — чи то буддист, чи юдей, чи атеїст — якщо він добрий», додавши, що йому це «повністю зійшло з рук».
«Він також сказав, що пекло — це не місце… це викликало певний ажіотаж, але не масову істерію, яка виникає після будь-якої дрібниці, яку говорить Франциск», — зазначила дописувачка.
Я не зовсім певен у можливості явища, яке англійською мовою називається «frenemy» (friend — «друг»+enemy — «ворог»), тобто що хтось, як це не парадоксально, може зробити тобі дружню послугу, різко атакуючи тебе. Але якщо це можливо, то ця жінка-атеїстка підпадає під його вимоги. Тому що деякі запитання — ми навіть можемо назвати їх «dubia» — про критичну реакцію на Папу Франциска тут сформульовані належним чином і певним чином вимагають відповіді. І це майже завжди добре, коли ми змушені мислити глибше, справедливіше, милосердніше, якщо ми друзі — заради істини.
То ж що стосується слів, які пролунали у Сінгапурі: чи вони правдиві?
Навіть некатолик, який дотримується іншої віри, може сказати: агов, зачекай-но! Те, у що ви, католики, вірите, це ідолопоклонство і лжевіра, тому я лютеранин/мормон/ортодоксальний юдей/мусульманин. Хто сказав, що я належу лише до одного з багатьох шляхів до Бога? Шляхи, якими йдете ви та інші, я вважаю диявольськими, або, принаймні, облудними. Ми можемо погодитися терпіти одне одного на людях, але мене дуже тішить думка, що не кожна релігія вказує істинний шлях. Як щодо ханаанян? Ацтеків? Постмодерних сатаністів?
Багато католиків справедливо вибухнули гнівом через цей хрестоматійний приклад фальшивого універсалізму — ще й проголошений Папою. Франциск робив це вже багато разів. Він висловлює сентиментальну надію, що всі можуть «просто порозумітися». Він міг би врятувати ситуацію, додавши просте пояснення: «Ми сподіваємося, що представники кожної релігії підуть шляхом до повноти істини в Ісусі Христі. Тим часом ми прагнемо допомагати один одному на шляху пошуку цієї Істини, а не вбивати одне одного за неї».
Ця невелика поправка спонукала би світ до миру, водночас підтверджуючи істинність вселенської релігії, очільником якої на землі є Папа.
Слова мають значення. Поняття мають значення. Так, згідно з Франциском, «реальність більша за ідеї», але фальшиві ідеї затьмарюють реальність. Як випливає зі згаданих вище слів Йоана Павла ІІ, члени інших релігій і атеїсти покликані бути частиною Царства Небесного. Як і всі ми. Він не сказав, що і буддисти, і євреї, і атеїсти прямують в одне й те саме місце. Шляхи можуть розходитися.
Причина того, чому численні католики не можуть махнути рукою на необачні зауваження Папи Франциска полягає в тому, що за десяток років ця сентиментальна частина його понтифікату увійшла у логічну суперечність з його більш католицькими вченнями.
Він, наприклад, чітко дав зрозуміти — жорсткіше, ніж будь-який попередній Папа — що зробити аборт — це все одно, що «найняти вбивцю для вирішення проблеми» (дослівна цитата). Отже, будь-який католик чи людина доброї волі, яка намагається вивести з його слів якусь логічну послідовність, мала би зробити висновок, що з його погляду політики, які безтурботно пропагують аборти (а дехто навіть називає себе при цьому католиком), це все одно, що мафіозні дони, які укладають контракти на замовні вбивства.
Але під час «літакової» пресконференції — традиційної події, якої консервативні католики бояться, а прогресисти (католики чи ні) очікують із нетерпінням — він просто з повітря зіткав моральну еквівалентність між Камалою Гарріс (яка пропагує необмежені аборти) і Дональдом Трампом (який хоче відправити нелегальних мігрантів додому). Його точні слова були: «Вони обоє проти життя: і той, що виганяє мігрантів, і та, що вбиває дітей». А потім напучує католиків «обирати менше зло».
Отже, вибір — якби ми жили у давнішу католицьку епоху, де логічна послідовність вважалася попередньою моральною необхідністю для конкретних суджень — здавався би доволі легким.
Аборт — це умисне позбавлення життя невинної людини. Malum in se, «зло саме собою», якщо можна дозволити собі трохи латини на цьому етапі католицької історії.
Натомість депортація нелегальних мігрантів не тільки не є безсумнівним злом. Залежно від обставин і навіть відповідно до міжнародного та національного права це може бути навіть благом — належним захистом життя нації. І юридично, і фактично мігранти зазвичай просто шукають кращого життя. За підрахунками, одна третина світу прагне мігрувати саме до США. Якщо таке станеться, тут явно не обійдеться без людських катастроф.
За законом біженець — це особа, яка зазнає переслідувань, або чиє життя перебуває у небезпеці, і тому потребує певного захисту, хоча навіть це може мати різні форми. Але Франциск не говорив про біженців.
Отже, «менше зло», говорячи словами самого Папи, тут очевидне, хоча він справедливо зауважив, що він не американець і не може вирішувати, за кого голосувати.
Те, що згадана на початку цього тексту пані-атеїстка вважає несправедливою і особистою неприязню до Франциска, для католика є виявом сумнівів, які виникають, коли слова не збігаються між собою. І оскільки Рим не може вирішити ці сумніви у послідовний спосіб, ми, хочеться нам цього чи ні, намагаємося робити це самостійно.
Автор: Роберт Роял, голова Інституту Віри та Розуму (Вашингтон); головний редактор порталу The Catholic Thing
фінансово.
Щиро дякуємо!
