Молоді люди потребують уваги та прийняття; їм потрібно говорити про емоції, вміти називати та їх виражати. Вони хочуть підтримки дорослих, авторитетних людей.
Кілька років тому світ медіа облетів короткий ролик про напад двох дівчаток молодших класів на подруг перед школою. Сміх, знущання, біль. Сила агресії поширюється миттєво. Ця ситуація викликала запитання: як це можливо, що юні здатні на таку поведінку, — і звідки береться насильство серед підлітків.
Насильство з боку однолітків має різні форми. Воно може бути висловлене прямо, виражене через агресивну поведінку або приховане у формі зневаги, яка викликає неприємні емоції.
Кілька років тому Педагогічний науково-дослідний інститут повідомляв, що 10% учнів зазнають цькування, 2% з них — щодня. Жертвами частіше стають діти, які виросли в складних умовах, де важко знайти підтримку. Ми маємо справу зі зростанням насильства з боку однолітків, особливо у кіберпросторі, який часто залишається не поміченим батьками і вчителями.
Чому?
Вчителі, батьки, друзі часто применшують значення вербальної та фізичної агресії, полишаючи підлітків-жертв напризволяще. Повторні й навмисні приниження, штовхання та обзивання справляють немалий вплив на життя молодих людей, для яких група однолітків є найважливішою точкою відліку.
Багато визначень зосереджуються на представленні шкільного насильства як акту агресії. Однак якщо ми хочемо відрізнити агресію від насильства, то повинні розрізняти їх на основі елементу нерівноваги сил між кривдником і жертвою.
У випадку насильства — це навмисна, шкідлива та повторювана поведінка, яка триває тривалий час. Агресія ж виникає випадково, коли кривдник перебуває на рівних із жертвою.
Звідки береться бажання досадити іншому? Це результат певної конкуренції в групі; невміння впоратися з емоціями; перекладання відповідальності. Молоді люди, які вступають у підлітковий вік, прагнуть бути прийнятими в гроні однолітків. Батьки втрачають свою цінність в очах дітей. Молодь шукає авторитетів, відкриває свою тотожність, часто вступаючи в конкуренцію з однолітками. У цей період підлітки вивчають ролі й правила соціального життя.
У разі труднощів вони шукають підтримки серед знайомих і друзів, відсуваючи рідних і дорослих на другий план. Проблеми, пов’язані з переживанням важких емоцій, всілякі невдачі та соціальні конфлікти даються такому підлітку особливо важко.
А дорослі нерідко ігнорують їхні проблеми. Молодим душам бракує розмов про емоції, вираження гніву та розчарувань. Розмов про перше кохання, про сварки з друзями, про боротьбу за місце в групі… Це нерозуміння часто поєднується з легким висміюванням і жалем — адже дорослі краще знають, чим є проблеми підлітків.
Дівчата в масках фізичної агресії
З кожним роком зростає проблема фізичної агресії серед дівчат. Нові форми насильства роблять його складним і важко помітним. Щодня можемо спостерігати агресивну поведінку дівчаток одна до одної. Винуватиці насильства, занепокоєні чиїмось поглядом чи усмішкою, трансформують відчуття загрози в агресію та бажання подражнити. За статистикою поліції, щороку фіксується близько 1000 бійок серед дівчат. Те, що стереотипно здається нам неможливим, дедалі частіше з’являється в нашому оточенні.
Анонімність породжує безкарність
У соцмережах опублікували відео, зняте під час побиття в Гданську. Видно, як група дівчат збиває свою подругу на тротуар, б’є її по голові, тягає за волосся та обзиває. Жертва кричить і плаче. Коло спостерігачів розширюється. Люди зупиняються — і не реагують. Хлопець, який записував побиття на мобільний телефон, каже: «Не бий більше».
Але чи це допомагає? Чи хтось реагує? Ні. Багато учнів спостерігають за тим, що діється. Деякі зупиняються, інші дивляться і йдуть далі. В мережі з’являються коментарі з закликами до спільних дій, єдності та допомоги.
Відчуття анонімності, з одного боку, зміцнює — а з іншого, викликає ступор і блокує реакції. Разом із технологічними змінами, що відбуваються на наших очах, змінюється й характер стосунків між однолітками. Швидкість повідомлень і велика кількість інформації «притупляють» і викликають схильність думати шаблонами. Для молоді стирається межа між світом віртуальним і реальним. Їхній повсякденний світ — це не лише матеріальні речі. Кіберпростір оточує їх зусібіч.
Кримінологічна теорія «розбитих вікон» показує, що відсутність реакції на порушення соціальних норм (наприклад, підліткові бійки, вибивання вікон) сприяє збільшенню злочинності та порушенню інших норм, бо це «заразне», — але також через соціальне прийняття. Що більше згоди — то менша сила наслідків.
З іншого боку, розширення відповідальності зростає тим більше, чим більше є свідків події. Звідси — відповідь, чому в кризовій ситуації ніхто не реагує. Однак не піддаваймося переконуванням, що раз теорії так говорять, то нічого не можна зробити. Зовсім ні! Усвідомлюючи силу анонімності та видавання бажаного за дійсне — «якщо не я, то хтось інший», — пам’ятаймо, що варто реагувати, звертати увагу і безпосередньо звертатися до тих, що поруч, щоб вони відчули необхідність втрутитися.
Краще пізно, ніж ніколи
Проте визначення насильства з боку однолітків з урахуванням «кривдника» та «жертви» неповністю відображає підліткову дійсність. Дорослі часто приймають занадто поспішні рішення — покарати одних і засудити інших, водночас підтримуючи (або звинувачуючи) жертв. Стояти на своєму і твердити, що як раз був злочинцем, то вже ним і залишишся, а якщо став жертвою, то нею і будеш — може виявитися помилкою та призвести до замкнутого кола й повторення насильства.
Молоді люди потребують уваги та прийняття; їм потрібно говорити про емоції, вміти називати та їх виражати. Вони хочуть підтримки дорослих, авторитетних людей.
Підлітки, не знаючи, як розрядити свою злість, часто виливають її на однолітків, шукаючи слабших, щодо яких можна бути сильним. У класах з’являються так звані «цапи-відбувайли», відкинуті діти, на яких тривалий час навішували ярлики і які внаслідок цього часто самі стають винуватцями насильства.
Давайте пам’ятати про це, і пам’ятати, що як жертва, так і винуватець насильства потребують допомоги та уваги.
Переклад CREDO за: Марта Сочевська, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
