Джордж Вайґель, історик, публіцист, мислитель і біограф Папи Йоана Павла ІІ, ділиться тривожними роздумами про «культуру байдужості» у його рідному американському суспільстві і про те, як ця моральна безвідповідальність ставить цілий світ перед небаченою досі загрозою.
Я можу зрозуміти, чому так багато американців пригнічені тим, що робиться у світі. У світі справді панує безлад.
Але чого я не можу зрозуміти, так це байдужості до глобального безладу; байдужості, що виявляється у нашій [американській] національній неспроможності вимагати від наших потенційних лідерів, щоб вони говорили про цей новий світовий безлад серйозно, а не сентенціями і дратівливими гаслами про «нескінченні війни», «авантюризм», «глобального поліцейського» тощо.
Це безвідповідально як з політичного, так і з морального погляду. Господній наказ у Євангелії від Луки: «Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть» (Лк 12, 48), звернений насамперед до нас як до особистостей. Але не буде перебільшенням сказати, що цей біблійний текст також стосується найбагатшої, наймогутнішої країни на планеті.
Подобається нам це чи ні, але наші союзники по всьому світу очікують від нас лідерства, бо ті, хто хоче заподіяти нам шкоду, вишукують у нас ознаки слабкості. Так, Америка, мабуть, винесла на собі більше за належну їй після Холодної війни частку фінансового і людського тягаря лідерства. Але чи стане світ безпечнішим для всіх (включно з нами), якщо Велика втеча з Афганістану, коли ми покинули колег і залишили афганських жінок і дівчат на поталу маніакально-жінконенависницькому Талібану, стане метафорою глобальної ролі Америки у ХХІ столітті?
Чи стане світ безпечнішим, якщо ми здамо Україну путінській Росії, а Тайвань — Китаю Сі Цзіньпіна — чи то внаслідок цілеспрямованої політики, чи то просто як прояв бездіяльності? Чи може Іран з ядерною зброєю зробити світ кращим?
Це здається дуже малоймовірним.
Читайте також: Вайґель: «Значна частина Заходу воліла би, щоб Росія повернулася до тих лісів, із яких колись вийшла»
У рідкісний момент двопартійної серйозності Конгрес у 2022 році створив Комісію зі стратегії національної оборони, до складу якої увійшло вісім видатних, досвідчених американців з обох партій. Нещодавно оприлюднений звіт Комісії є, м’яко кажучи, витверезним — принаймні, має таким бути таким для будь-якого думаючого громадянина. Суть цього великого документа міститься у першому абзаці його резюме:
«Загрози, з якими стикаються Сполучені Штати, є найсерйознішими і найскладнішими, з якими нація мала справу з 1945 року, включно з можливістю великої війни у найближчій перспективі. Востаннє Сполучені Штати брали участь у глобальному конфлікті під час Другої світової війни, яка завершилася майже 80 років тому. Востаннє нація була готова до такої боротьби під час Холодної війни, яка закінчилася 35 років тому. Сьогодні вона не готова».
Далі у звіті міститься гостра критика Міністерства оборони, від бізнес-практики до системи закупівель, від залежності від застарілої техніки до культури уникнення ризиків. Але що мене хвилює більше, ніж ситуація в Пентагоні — яку могли би вирішити президент і Конгрес, якби мали на це волю, — так це культура байдужості до світових справ серед широкої громадськості. Бо без стійкого громадського зобов’язання щодо використання Америкою жорсткої та м’якої сили у формуванні безпечного міжнародного середовища жоден президент і жоден Конгрес не зможе вжити рішучих дій, необхідних для запобігання новій світовій війні.
Читайте також: 5 нагадувань від Джорджа Вайґеля, чому підтримка України — це важливо
У своїй книзі про Другу світову війну Вінстон Черчілль переказав розмову, яку мав із президентом США Франкліном Рузвельтом невдовзі після того, як Перл-Гарбор і оголошення війни Німеччиною відкрито втягнули Сполучені Штати у пожежу. Рузвельт, завжди налаштований на зв’язки з громадськістю, шукав пропозицій щодо того, як слід називати цю війну, і запитав думки британського прем’єр-міністра. Черчілль негайно відповів: «Непотрібна війна». Це не був якийсь хитрий псевдонім, навколо якого американці (або будь-хто інший) могли б згуртуватися з ентузіазмом. Однак це була правда.
Відмова Великої Британії та Франції повірити на слово Гітлеру, особливо щодо його геополітичних намірів, сприяла розв’язанню Другої світової війни в Європі. Так само цьому сприяла американська громадська і політична байдужість до того, що відбувалося на континенті з 1933 року. Хіба не перебуваємо ми сьогодні у такому ж стані заперечення, байдужості чи індиферентності — називайте це як хочете?
Путін чітко дав зрозуміти, що має намір змінити історичний вердикт Холодної війни, а Україна — це лише «закуска». Сі Цзіньпін дав чітко зрозуміти, що має намір відповісти на те, що він вважає «століттям приниження» Китаю, зробивши свою тоталітарну державу світовим гегемоном. Іранські мулли дуже серйозні у своєму баченні шиїтського апокаліпсису, навіть якщо секуляристи у Держдепі та інших міністерствах закордонних справ відмахуються від них як від середньовічних фантазерів.
Ігнорування цих реалій — це груба моральна і політична безвідповідальність, оскільки це збільшує ймовірність безпрецедентно летального катаклізму.
Читайте також: Вайґель: ігнорувати ідеологію «русского міра» — це небезпечна дурість, що несе загрозу світові
фінансово.
Щиро дякуємо!
