Одержимість: це реальність, вигадка чи результат «психологічних механізмів»?

Що таке одержимість? Чи вона є вигадкою або результатом психологічних механізмів, що діють в людях?

Відповідь — непроста; але спершу необхідно чітко сказати, як пов’язані одержимість і психічне захворювання.

Одержимість і психічні захворювання

Тема одержимості викликає у багатьох віруючих цікавість і захват, які можна назвати нездоровими. Нормально, коли люди цікавляться надприродним; але християнин, який цікавиться діяльністю демона, — втрачає час та увагу, які він міг би присвятити Богові.

У багатьох медіа можна прочитати про збільшення кількості екзорцистів у дієцезіях та зростання випадків одержимості. Цікаво, що психотерапевти й екзорцисти, які займаються цією темою, відзначають: кількість людей, які приходять на молитву визволення, зросла відтоді, як на екрани кінотеатрів стали виходити художні фільми про одержимість — які з молитвою Церкви та практикою католицького екзорцизму мають небагато спільного.

Чи означає це, що одержимість є «вигадкою» чи результатом психологічних механізмів, які діють в людині?

Одержимість простонародна

Доктор Ігор Петкевич — психолог, психотерапевт, керівник Центру дослідження травми та дисоціації Варшавського університету соціальних і гуманітарних наук, зібрав групу науковців та екзорцистів, які досліджували явище одержимості. Цей психолог каже, що є різні визначення одержимості. Те, яке найчастіше використовують у поточній мові, є простонародним поняттям. Така одержимість інтерпретує певні складні явища, пов’язані з психічними, емоційними проблемами чи проблемами у стосунках, як діяння злих сил.

«В одну торбу» під загальною назвою одержимості часто скидають багато видів поведінки, які не мають нічого спільного з духовним рівнем: невміння проявити злість; агресію, імпульсивність щодо батьків або опікунів; небажання молитися; погане самопочуття біля церкви; розсіяння під час молитви; настирливі докори совісті. Якщо людина, особливо молода, зазнає такого типу психологічних труднощів, а спільнота (сім’я, релігійна група) надає цьому «демонологічне» тлумачення, — така людина може вважати себе одержимою і звернутися по допомогу до екзорциста, тоді як допомоги психолога буде цілком достатньо.

Іноді визнання себе одержимим — це спроба перекласти відповідальність за помилки, клопоти і нездатність впоратися зі своїми емоціями. Виходить так, що то не я винен, а демон, який мною заволодів. А відповідно, мені не треба працювати над собою, досить буде, щоби хтось його прогнав — і проблеми вирішаться самі собою.

Одержимість богословська

Зовсім інакше одержимість визначає Церква. Отець д‑р Яцек Прусак, єзуїт, психолог і психотерапевт з Академії Ignatianum у Кракові, наголошує: одержимість у теології розуміється як «внутрішнє розщеплення людини, що виникає внаслідок вторгнення духовної істоти в її психіку й тіло», пов’язане з моральними й фізичними стражданнями. Такий стан має не психологічну, а духовну причину.

Церква рекомендує бути надзвичайно обережними у визначенні того, чи хтось насправді одержимий. Людина, яка шукає екзорциста, повинна спершу пройти обстеження у фахівця з психології або психіатрії, щоб виключити розлади особистості або психічні захворювання. Насамперед має бути надана психологічна допомога, а вже коли вона не принесе результатів і духовні проблеми посиляться — можна розпочати молитви екзорцизму.

Серед того, що може довести одержимість людини, «Римський ритуал» перераховує три явища:

-прорікання майбутнього або знання таємниць іншої людини;
-мовлення іншими мовами, яких ця особа ніколи не вивчала;
-надзвичайна фізична сила.

Щодо останнього то психологія стверджує, що це не обов’язково надзвичайне або надприродне. Буває, що людина під загрозою смерті — або мати, яка рятує дитину, що потрапила під автомобіль, — набувають такої сили, що здатні піднімати нелюдську вагу. Це сильний викид адреналіну, фізичне явище, а не одержимість. Також і «Римський ритуал» зазначає, що ці три симптоми рідко виникають разом і не обов’язково походять від диявола.

То чи одержимість насправді існує?

Історія спасіння, досвід людей протягом століть, а також свідчення екзорцистів кажуть нам, що диявол насправді діяв у світі. Екзорцизми та свідчення доводять, що одержимість — явище реальне. Проте воно зовсім не таке часте, як показує кіно. Доктор Петкевич і о. Прусак стверджують, що за свою багаторічну практику допомоги людям, які приходять до них із проблемами, сприйнятими як одержимість, із реальним випадком цього вони не стикалися.

Правда в тому, що це не повинно бути центром нашої уваги! У Богословсько-пасторальному вступі до обряду екзорцизму (п.3) читаємо:

Всемогутній і милосердний Отець послав свого улюбленого Сина у світ, щоб визволити людей з‑під влади темряви і перенести їх до свого Царства (пор. Гал 4,5; Кол 1,13). Тому Христос, «первородний всього створіння» (пор. Кол 1,15), заради відновлення людини зодяг тіло, яке підлягає гріху, щоб «своєю смертю знищити того, хто мав владу смерті, тобто диявола» (Євр 2,14), і перетворити зранену людську природу на нове творіння силою своїх Страстей і Воскресіння та даром Святого Духа.

Ми визволені з-під влади демона. Якщо ми з Христом — не мусимо боятись сатани. Як люди, обдаровані розумом, при виникненні труднощів ми повинні звертатися по допомогу передусім до компетентних і мудрих. Головна допомога — і досить часто її цілком вистачає — це підтримка близьких: наприклад, молитва, сакраментальне життя, психологічна допомога чи відвідування групи підтримки.

Це потребує зусиль із нашого боку, тоді як екзорцизм здається простішим рішенням: хтось вижене демона, «відповідального» за мої проблеми. Найчастіше, однак, наше життя вимагає того, щоби взяти свій хрест, слідувати за Ісусом і працювати над собою.

Переклад CREDO за: Даріуш Дудек, Aleteia