Одна з умов отримання відпусту для померлого — відсутність нашої прив’язаності до будь-якого гріха.
Якщо ми не виконаємо хоча б однієї умови, то відпуст, отриманий за нашим посередництвом, буде частковим, а не повним.
Хто розпочав відзначати День молитви за померлих?
Його звали Одилон. У 994-1049рр. він був настоятелем відомого бенедиктинського абатства в Клюні. Від початку свого існування Клюні мав два нечувані на той час привілеї: абатство було звільнене від будь-яких зобов’язань щодо місцевих володарів (тобто підпорядковувалося безпосередньо папі), а ще — клюнійці самі обирали абата.
Наслідком такої незалежності став не лише постійний розвиток конгрегації Клюні (в «золотому» для неї ХІІ столітті вона нараховувала щонайменше 800 монастирів, до яких належало близько 20 тис. монахів!), а насамперед духовний, інтелектуальний, літургійний та культурний розквіт. А також авторитет абатів Клюні у Вселенській Церкві, який часто дорівнював авторитету папи (якщо іноді навіть не перевершував: наприклад, попередник Одилона, такий собі Майор, не захотів поміняти стілець абата в Клюні на трон Петра, попри наполягання імператора).
Вплив конгрегації в Клюні на Церкву був величезним, а багато їхніх звичаїв з успіхом прижилися і в інших місцях. Сам св.Одилон увійшов в історію як радник і довірена особа імператорів і пап, творець і пропагандист практики treuga Dei, тобо Божого миру — припинення вогню від вечора середи до світанку понеділка, обов’язкового під час усіх великих битв. А також він знаний як абат, який під час голоду 1006 року розтопив золотий літургійний посуд та інше церковне начиння, щоб за допомогою так отриманих засобів підтримати людей з околиць, рятуючи їх від голодної смерті.
Одним із його особистих «винаходів» був літургійний спомин Усіх померлих вірних, який він призначив на другий день після урочистості Всіх Святих. День за душі померлих уперше відзначили в Клюні 2 листопада 998 року.
Звідти ця практика швидко поширилася на інші монастирі конгрегації, а незабаром і на інші ордени та дієцезії. У ХІІІст. спомин померлих вірних відзначали вже в усій Церкві.
Не плутати з Днем усіх святих!
Урочистість Усіх Святих сягає своїм корінням IVст., коли Церква на Сході вирішила в один день вшановувати всіх мучеників. На Заході вона стала популярною, коли 13 травня 610р. папа Боніфацій IV освятив колишній римський пантеон (храм усіх богів) як храм Богородиці та всіх мучеників.
Отже, перші два століття Урочистість усіх святих відзначали в травні, й аж на початку ІХст. її перенесли на 1 листопада. На Всіх Святих ми згадуємо (увага!) всіх святих, тобто всіх спасенних, незалежно від того, чи це офіційно канонізовані святі, чи ваша померла прабабуся, яка вже потрапила до Неба.
Натомість у спомин Усіх померлих вірних ми молимося за всіх християн, які вже померли і страждають, перебуваючи в чистилищі. Там відбувається духовний процес їхнього очищення, після якого вони зможуть насолоджуватися повнотою спасіння та славою святих (іншого варіанту вже немає, питання тільки в тому, скільки це триватиме).
Віра в існування чистилища — один із догматів нашої віри, проголошений на Ліонському соборі 1247р. Натомість Тридентський Собор (1545-1563) в окремому декреті про чистилище підтвердив, що ми насправді можемо допомогти душам у чистилищі молитвою.
Процесія і три Меси
Свідчення про перші процесії з чотирма зупинками на цвинтарі і п’ятою в храмі, які відбувалися в ці дні, походять із XIVст. Незабаром до молитов та співів додали звичай перераховувати імена померлих, яких хотіли особливо оточити молитвою (так звані «випоминки»).
У XVст. домініканці з Валенсії почали практикувати у цей день відправу аж трьох Мес за померлих кожним зі священників. 1748 року Бенедикт XIV затвердив цю практику як привілей для всієї Іспанії. Під час Першої світової війни, 1915р., Бенедикт XV на прохання абата-бенедиктинця Фіделіса фон Штотцінґена дозволив усім священникам у світі відправляти в День задушний три Меси: одну — в намірах вірних, другу — в намірах усіх померлих вірних і третю — в намірі папи.
Відпуст за померлих
1 і 2 листопада за відвідування храму або публічної каплиці, також із 1 по 8 листопада (а 2020р. цей період продовжено на весь листопад) — побожно відвідуючи цвинтар або інше місце католицького поховання, раз на день ми можемо отримати повний відпуст для померлих. Як це зробити?
1.Бути в стані освячувальної благодаті (після однієї сповіді, якщо залишаємося в стані освячувальної благодаті, можемо отримати відпуст багато разів, але повний — тільки раз на день).
2.Прийняти у цей день Святе Причастя.
3. Під час відвідування храму (1 і 2 листопада) помолитися «Отче наш» і «Вірую» (Апостольський символ віри), а під час відвідування цвинтаря (з 1 по 8 листопада) помолитися там за померлих.
4.Помолитися довільною молитвою в намірах Святішого Отця (не так за нього, яку намірах, в яких він молиться, — точно їх знати не обов’язково).
5.Не мати прив’язаності ні до якого гріха, навіть повсякденного (хай би що це зрештою означало).
Якщо ми не можемо виконати якусь із умов, то отриманий відпуст матиме характер частковий, а не повний. Але й це добре! Для стражденних душ у чистилищі будь-яка допомога спасенна.
Повний відпуст звільняє від тимчасової кари за гріхи повністю, а частковий — частково. Колись цю частину визначали в днях і роках, але таку практику відкинули через розвиток переконання, що час у чистилищі може тривати дещо інакше, ніж на землі, оскільки вимірюється там уже тільки і виключно любов’ю.
Можемо спокійно прийняти критерієм міри часткового відпусту ревність, із якою виконуємо його умови.
«Щоби зрозуміти це вчення і практику Церкви, слід побачити, що гріх має подвійні наслідки. Важкий гріх позбавляє нас сопричастя з Богом і через це закриває нам доступ до вічного життя, позбавлення якого називається вічною карою за гріх. Крім того, кожен гріх, навіть повсякденний, спричиняє невпорядковану прив’язаність до створінь, яка потребує очищення або на землі, або після смерті в стані, відомому як чистилище» (ККЦ 1472).
фінансово.
Щиро дякуємо!
