«Ураган енергії, який жив надзвичайною інтенсивністю» — так згадують Марко Галло його колеги. Хлопець загинув в аварії на мотоциклі, коли йому було лише 17 років.
У марійному санктуарії в Монталлегро оголошено про відкриття процесу його беатифікації. Уже вкотре в урочистість Усіх святих його друзі й родина здійснили паломництво до цього місця, згадуючи, як Марк навчав їх смакувати життя.
Після смерті Марко Галло вийшла книжка, що містить його нотатки й роздуми, упорядкована його батьками. Вона має назву «Навіть каміння затанцювало», а на обкладинці зображено підлітка під час сходження в гори, яким він захоплювався. У вступі до книжки єпископ Коррадо Сангвінеті пише про «інтенсивну нормальність» Марка, в якому з кожним роком розквітала любов до Ісуса. Рідні та друзі бачили внутрішню переміну хлопця, який, зростаючи, не втрачав життєрадісності й чулості до людей і «заражав» цим інших.
Нетерплячий у пошуках Ісуса
Марко Галло народився в Кьяварі (Генуя) 7 березня 1994 року. Мама Паола займалася дітьми, а тато Антоніо був учителем. Дитинство хлопчик провів у Чезара-Лігуре із сестрою Франческою, на три роки старшою, та молодшою сестрою Веронікою. Сім’я двічі переїжджала з огляду на роботу батька, аж доки 2009 року оселилася в Монці.
5 листопада 2011 року Марко по дорозі до школи збив автомобіль, і він помер. Напередодні ввечері юнак написав на стіні своєї кімнати поруч із розп’яттям: «Чому ви шукаєте серед мертвих Того, Хто живе?»
Однокласники згадують передусім нормальність і живість Марко. З їхніх розповідей хлопчик постає «ураганом енергії»: веселим балакуном, ініціатором спільних подорожей і молодіжних жартів. Кажуть, що Марко був нетерплячий, бо шукав Ісуса всім своїм єством і не боявся ані соромився говорити про це відкрито. Його життя було невтомним пошуком повноти правди та любові. Єдине, чого він боявся, то це змарнованого часу; тому він не так ішов по життю, як біг ним.
У своїх нотатках Марко писав: «Щастя може лякати, бо воно дороговартісне і може відрізнятися від того, що ми уявляли. Тому Бог терпеливий і чекає на нас».
Мама Марко каже, що Бог був важливим для її сина змалку. У своїх записах він згадує ситуацію в дитячому садку, коли мав написати важливі слова. «Насамперед я пишу ‘Бог’, тому що Він — Творець», — занотував юнак.
Життя — коротке
Змалку Марко читав історії людей, які пішли за Ісусом. У 9 років він почав пізнавати св.Бенедикта й захопився його вірою та ставленням до людей. Марко писав у щоденнику. «Бенедикт уважно спостерігав за всім, що з ним відбувалося. Він був уважним, бо був переконаний, що Бог промовляє до нього через події та людей».
У св. Франциску Ксаверії його вразила Божа ініціатива, яка в одну мить змінила життя цього святого. Тоді він написав: «Допоможи мені, Господи, знайти цю хвилину».
Наприкінці початкової школи його розуміння життя набирає незвичайної для такого молодого хлопця глибини: «Цілком можливо страждати від болю жертовності й водночас бути щасливим». Марко пише, що комфортного життя, яке пропонує підліткам світ, що складається з фільмів, інтернету та комп’ютерних ігор, йому замало. Він каже до свого друга слова, що звучать майже як передвіщення:
«Не думай, що життя довге, бо ти зрозумієш, яке воно коротке».
Гонитва за щастям
У науковому ліцеї «Дон Ньоккі» Марко заводить друзів, активно спілкується — і почувається… розчарованим у глибині серця. Він відчуває, що насправді шукає не цього. «Щоб жити повним життям, треба дати собі відповідь на остаточні запитання», — пише він у щоденнику. В розмовах із друзями він підкреслює, що віра його цікавить не як зовнішня форма, а як сила, що змінює життя і стосунки — з Богом і людьми.
Юнак, шукаючи свого шляху, не знайшов його у великих — і через це анонімних — католицьких організаціях. Він був переконаний, що «віра передається через погляд, дружбу і особисті стосунки». За кілька місяців до смерті він вирішує:
«Віднині я повністю присвячу себе пошукам щастя і побачу, чи моє справжнє життя в Ньому, чи ні».
Слова, які він написав на стіні своєї кімнати — «Чому шукаєш Живого серед померлих?» — залишаються там і сьогодні.
Живіший, ніж будь-коли
Мама Марко зізнається, що їй досі важко змиритися зі смертю сина. Однак жінка наголошує, що, як і син, вона намагається знайти сенс нашого призначення й довіритись безконечній таємниці віри. «Ця таємниця охоплює мене, і в цих обіймах я не гублюся; я можу в ній жити. Не шукай Живого серед мертвих. Марко живий як ніколи», — зізналася вона в одному з інтерв’ю.
«Причиною, чому моє життя має сенс, є Твоя присутність, я це зрозумів, — писав Марко у щоденнику. — Ми не варті Тебе, ми не варті краплі Твоєї крові, а ТИ натомість є з нами, і Ти даруєш мені кожну мить, обдаровуєш мене красою, даєш мені людей, відповіді, обіймаєш мене, — і я дякую за Твою нескінченну любов, за те, що я важливий для Тебе».
В іншому місці він написав:
«Якщо ми не готові прийняти Ісуса тут і зараз — як ми можемо називатися християнами?»
фінансово.
Щиро дякуємо!
