Громадяни мають святий обов’язок захищати свою державу, коли на неї нападають. Це не підлягає сумнівам. Але є різні категорії громадян, і не всіх потрібно мобілізувати — заради функціонування того, що воїни захищають на фронті.
Про особливості українського законодавства щодо мобілізації віруючих і священнослужителів ми писали ще майже 10 років тому. Цю тему час від часу обговорювали з різними людьми, зокрема — з єпископом Павлом Гончаруком, ординарієм Харківсько-Запорізьким. Після появи новини, що Кабінет міністрів України затвердив бронь для священнослужителів, єпископ Павло прокоментував цю подію для CREDO:
— Слава Богу! І дай Боже нам перемоги. Щоб Господь дарував нам перемогу, щоб уже не було потрібно того бронювання, щоб уже всі могли бути вдома.
Дякувати Богу за те, що ця постанова є; молімося, щоб Господь якнайшвидше нам перемогу дарував. Думаю, найкраще в цій новині — зміна у свідомості суспільства. Бо про це йдеться насамперед. Саме суспільство має розуміти важливість служіння священників саме як священнослужителів. Не про те йдеться, що вони не хочуть іти захищати Батьківщину, чи ще про щось; вони мають іншу місію, і в цій місії їх ніхто не може замінити. Ніхто інший не може відпустити гріхи; ніхто не відслужить Євхаристію. На інші спеціальності можна знайти людей і підівчити їх; натомість священник — це покликання, а його рукоположення — це особлива печать. Тому я вважаю дуже важливим те, що суспільство дозріває до розуміння: священники — це незамінний «ресурс», що через них Господь дає благодать і сили для народу. Бо якщо народ втратить силу, внутрішню, духовну силу, — то хто буде воювати? Бог її дає через цих посередників, яких сам вибирає і помазує; дає через них самого себе.
І слава Богу, що це питання зрушило з мертвої точки. Треба далі молитися, щоби в людях зростало усвідомлення важливості священницького служіння.
Воно важливе — а їх не так уже й багато! Якщо порахувати пропорції, то, скажімо, римо-католицьких священників у нас близько 400 на всю Україну. Це навіть одного батальйону нема. Але те, що роблять ці 400 священників, важить набагато більше, ніж якби вони пішли воювати. Бо вони приносять більше користі й допомоги військовим, і на фронті, й тим, що повертаються, і їхнім сім’ям, особливо тим, що розпадаються через труднощі воєнного часу, — ми говоримо про скріплення самого суспільства. Священники працюють із подружжями, подружжя — це сім’ї, сім’ї — це родини, родини — це держава. Якщо розсиплеться сім’я — розсиплеться й держава.
Важливо й те, що кажуть самі військові. Мені казали особисто, і не раз, вояки і ветерани: так, реабілітація — це дуже потрібно; психологи — це дуже потрібно; але без духовності, без Бога «я порожній», отак казали. «Те, що ви даєте, — це те, що допомагає мені зібратися й бути цілісним».
Затвердження цього закону на другий день Різдва — це один зі знаків Божого чування. Бо їх є багато. Бог є з нами!
фінансово.
Щиро дякуємо!
