Для відкуплення світу вистачило б однієї краплі Пресвятої Крові Христа. Проте Божий Син віддав своє життя на хресті, проливаючи при цьому свою кров. Тому ми можемо говорити про заслуги, які є своєрідним ‘надлишком’.
Про теологію і практику відпустів (індульгенцій) у Вселенській Церкві — все, що варто знати в цій темі.
Теологічні основи відпусту
Кожна людина — грішник, і потребує Божого Милосердя. Бог виявив це милосердя, віддавши свого Сина, щоб Він переміг гріх, смерть і сатану через свої страждання, смерть і воскресіння. Отже, Христос відкрив нам Небо, що було закрите через первородний гріх.
Хоча Христос узяв на себе гріхи всіх людей, які будь-коли жили, живуть і житимуть у світі, — спасіння вимагає від людини відкритися на Божу благодать. Бог нікого силою не притягує до Неба. Щоб отримати прощення гріхів (особливо смертельних), необхідно визнати свою провину в Таїнстві покаяння.
Хоча після виконання умов, необхідних для дійсності Таїнства покаяння, ми отримуємо прощення провини, — варто пам’ятати, що кожний гріх має свої наслідки, навіть якщо він був прощений. Вчинена шкода вимагає відшкодування. Це можна зробити тут, на землі: через молитву, пости та діла милосердя. Проте якщо хтось не встигне цього зробити, а помре без смертельного гріха, — то зможе відшкодувати скоєне в чистилищі.
«У цьому контексті, — навчав св. Йоан Павло ІІ, — тимчасова кара означає стан страждання людини, яка, хоч і примирена з Богом, усе ще залишається позначеною ‘слідами’ гріха, що не дозволяють їй повністю відкритися на благодать. Саме тому, щоб досягти повного зцілення, грішник покликаний пройти шлях очищення, який приведе його до повноти любові».
Для відкуплення світу вистачило б однієї краплі Пресвятої Крові Христа. Проте Божий Син віддав своє життя на хресті, проливаючи при цьому свою кров. Тому ми можемо говорити про заслуги, які є своєрідним ‘надлишком’. Аналогічно ми можемо говорити про заслуги Пресвятої Богородиці й святих, які героїчно жили любов’ю до Бога та ближнього (особливо мучеників). Тому ми повинні торкнутися теми «надлишку заслуг», який перебуває у «скарбниці Церкви». Маючи владу ключів, Церква може розподіляти відпусти з цієї скарбниці. Відповідно до католицької теології, відпуст — це дарування тимчасових кар за гріхи, прощені щодо провини.
Відпусти в історії
Покутна практика була відома в Церкві з перших століть, хоча слово «відпуст» (indulgentia) почали використовувати лише з XI століття. Можна згадати, наприклад, «листи миру» (libelli pacis), які у III столітті надсилалися мученикам, щоб отримати участь у їхніх заслугах; добровільну публічну покуту як відшкодування за вчинене зло і свідчення справжнього навернення; молитви й добрі справи, запропоновані за померлих, — усі ці елементи згодом склали поняття відпусту.
Спочатку отримати відпуст було дуже важко, і його здобуття найчастіше було пов’язане з участю в хрестових походах; пізніше ця практика стала своєрідною винагородою за виконані добрі справи. Із поширенням вчення про чистилище зростала зацікавленість і потреба у відпустах. Найчастіше вони були пов’язані з паломництвами до Рима чи Святої Землі. Можливість отримати відпуст у зв’язку з ювілеєм християнства започаткував папа Боніфацій VIII у 1300 році, що дало зростання паломництв до Рима та Святої Землі. У пізньому Середньовіччі поширилася практика заміни актів покути на грошові пожертви: можна було купити лист відпусту для себе чи для померлого, щоби скоротити час у чистилищі. Це призводило до зловживань, оскільки відпуст ставав джерелом доходу. Дедалі частіше втрачалася основна умова отримання відпусту — відвернення від гріха.
1515 року папа Лев Х оновив відпуст, який папа Юлій ІІ проголосив 1510 року. Умовою отримання відпусту, окрім участі у Таїнствах, була пожертва на будівництво базиліки св.Петра. Половину коштів мав отримати Альбрехт, архієпископ Майнца, який був папським комісаром із відпустів на території Німеччини. В інструкції для уповноважених він так підсумовував учення про відпусти:
«Щоб отримати благодать повного прощення гріхів — кожен, хто висповідався або, принаймні, має намір це зробити, повинен в одному з семи кафедральних соборів у Римі відмовити п’ять Отче наш і п’ять Радуйся, Маріє. Якщо ж із якоїсь причини хтось хоче, щоб його звільнили з подорожі до Рима, — це можливо; але натомість потрібно внести пожертву», — і тут вказувалися відповідні суми, залежно від походження і стану віруючого. Така ситуація обурила Мартіна Лютера. Побачивши ці зловживання, він поставив під сумнів значення відпустів.
Враховуючи і зловживання, пов’язані з наданням відпустів, і єресі Лютера в цій справі, Тридентський Собор розглянув цю тему. У підсумку постав декрет про відпусти. Було наголошено, що Христос надав Церкві владу надавати відпусти і Церква користувалася цією владою. Водночас декрет виключав зі своєї спільноти тих, хто вважає відпусти марними. Було рекомендовано дотримуватися помірності у наданні відпустів і засуджено ослаблення дисципліни в цьому питанні. Також було зазначено, як боротися з дотеперішніми зловживаннями у справі відпустів. Рішення, ухвалені Собором, впорядкували питання надання відпустів на наступні століття.
Відпусти в сучасності
В Апостольській конституції Indulgentiarum doctrina папа Павло VI розглянув питання надання відпустів Церквою; принципи, викладені в цьому документі, залишаються актуальними й сьогодні. У цій конституції запроваджено поняття часткового відпусту та скасовано вимірювання відпустів у днях і роках. Повний відпуст передбачає повне звільнення від дочасної кари, тоді як частковий — часткове.
Відпусти пов’язані з виконанням певних дій. Павло VI щодо часткового відпусту навчав: «Вірний, який хоча б зі щирим серцем виконує дію, до якої прив’язано частковий відпуст, отримує через Церкву відпущення такої дочасної кари, яку вже самою цією дією заслужив».
Цей папа також зазначив принципи отримання повного відпусту: для здобуття повного відпусту потрібно виконати дію, до якої прив’язано відпуст, і три умови: сакраментальну сповідь, Святе Причастя і молитву за наміри Папи (Отче наш і Радуйся, Маріє). Крім того, вимагається відсутність будь-якої прив’язаності до гріха, навіть повсякденного. Якщо немає повного внутрішнього налаштування або не виконано зазначені умови — з урахуванням правила №11 для тих, хто має перешкоди, — відпуст буде частковим.
Повний відпуст можна здобути один раз на день, а часткові відпусти — кілька разів. Ось перелік деяких дії, за які можна отримати повний відпуст:
- адорація Пресвятих Дарів протягом щонайменше пів години (відвідування Пресвятих Дарів — частковий відпуст);
- духовне читання Святого Письма безперервно протягом щонайменше пів години (кожне читання — частковий відпуст);
- молебень Хресної Дороги в місці, де законно затверджені стації Хресної Дороги, роздумуючи над Страстями Господа Ісуса та переходячи від стації до стації (якщо є багато учасників — досить, щоб від стації до стації переходив провідник молитви);
- відмовляння однієї частини Розарію (5 таємниць) у храмі, публічній каплиці, у сім’ї, монашій спільноті чи побожному товаристві, без перерви, додаючи роздуми та оголошуючи відмовлювані таємниці.
Відпусти за вищезгадані духовні практики можна отримувати щодня за звичайних умов. Крім цього, є багато відпустів, прив’язаних до конкретних днів (наприклад, за побожне публічне відмовляння гімну «Прийди, Духу Творче» 1 січня або на свято П’ятдесятниці; участь у Літургії Великої П’ятниці та поклоніння хресту під час урочистої адорації). Перелік усіх цих відпустів доступний, тому через його довжину він тут не наведений.
Частковий відпуст може отримати вірний (якщо перебуває в стані освячувальної благодаті), коли: під час виконання своїх обов’язків підносить думки до Бога; з мотиву віри допомагає потребуючим; у намірі умертвіння відмовляється від чогось дозволеного, але приємного. Крім цього, існує довгий перелік молитов, за які можна отримати частковий відпуст, зокрема: Ангел Господній, Душе Христова, Вірую в Бога, Псалом 129, Літанії, затверджені для всієї Церкви, Вічний спокій, Під Твою милість. Частковий відпуст можна також отримати за деякі побожні практики: пробудження в собі актів віри, надії та любові; духовне Причастя; роздуми; день духовної зосередженості; перехрещення зі словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».
Відпуст можна здобути або за себе, або за когось із душ, які страждають у чистилищі. За живу людину відпуст отримати не можна.
Принципи отримання відпусту можуть змінюватися. Церква через Апостольську Пенітенціарію, яка називається Трибуналом Милосердя, може надавати відпусти також за інші дії. У поточному Ювілейному році кількість варіантів отримання відпусту зросла. Певною новизною є можливість отримати повний відпуст двічі на день за померлих, виконавши умови, пов’язані з відпустом, і вдруге прийнявши Святе Причастя.
Можемо бачити, що в сучасності здобуття відпусту є набагато легшим, ніж це було в минулому. Сьогодні є небезпека недооцінити цю велику благодать, якою є відпуст — чи то повний, чи частковий. Це величезна милість, що впливає на долю душі після смерті. Стараймося якнайчастіше здобувати відпусти!
фінансово.
Щиро дякуємо!
