3 лютого відзначається спомин св. Власія, покровителя у хворобах горла. З ним пов’язана традиція, відома в багатьох парафіях. Під час особливого благословення священник уділяє схрещеними свічками, які ще називаються «блажейками». Яке джерело цієї сакраменталії?
Коли хочемо розглядати благословення, пов’язане зі якимось святим, де є також певний знак або предмет, — треба дивитись його життєпис. Із того, що відбувалося в житті цієї людини, коли Господь Бог якимсь особливим чином через неї діяв, і випливає обряд, який колись був виконаний, а по смерті цього святого певним чином повторюється.
Один із Чотирнадцяти
Святий Власій походив із Кесарії Кападокійської — центру раннього християнства (IV століття). Він вивчав філософію, медицину, був лікарем і став відомий тим, що допомагав бідним. Однак потім Власій став відлюдником, відійшов від справ; а коли у Себасті — центральному місті цієї області — помер єпископ, місцева громада згадала про доброго Божого чоловіка Власія.
Вірні умовили його стати їхнім єпископом. Однак за правління імператора Лікінія спалахнули чергові великі гоніння на християн — останні з тих часів початку Церкви. Єпископа Власію та його вірним довелося втікати. Він знайшов притулок у гірській печері, звідки продовжував керувати Церквою; але через зраду був схоплений та ув’язнений. Своєю палкою молитвою та прикладом він зміцнював одновірців.
За легендою, під час однієї з трапез риб’яча кістка застрягла в горлі хлопчика, не даючи йому дихати. Молитва і благословення єпископа Власія чудесним чином повернули йому здоров’я.
На згадку про цю подію Церква благословляє горло, призиваючи св. Власія. Починаючи з ХІІІ століття, його зараховували до так званих Чотирнадцяти помічників. Це — згідно з народною побожністю — святі, які особливим чином підтримували людей у важких справах, бідах, лихах і хворобах, у тому, що турбувало їх на щодень. Святого Власія прикликають при хворобах горла, зубів, при кровотечах. Він також є покровителем каменярів, ораторів, співаків і всіх, хто використовує свій голос як інструмент для роботи.
Але звідки взявся звичай доторкатися освяченими свічками до горла? Цей ритуал почав набувати певних форм у Середньовіччі.
«Блажейки»
Після молитви священник окроплює освяченою водою вірян і свічки. Пару свічок або перехрещують, або навіть під час виготовлення переплітають одну з одною, утворюючи своєрідні «вилки». Ці свічки ще називаються «блажейками» (від західної форми імені Власія — Блажей). Схрещеними освяченими свічками священник благословляє вірного близько до його горла, або доторкається до горла «вилкою» схрещених свічок. Збережений у Церкві, цей обряд донині використовується з молитвою до св.Власія під час благословення людей, які мають проблеми з горлом, щоб вони «звільнялися від хвороб горла та від усякої іншої небезпеки».
Немає жодної вказівки ані історичної згадки, чому для цього обряду використовують саме свічки. Традиція і народна побожність формували такий обряд зі століття в століття; раз виникнувши, він поширювався і переходив із місця на місце, інколи знаходячи закріплення в описах ритуалів Церкви.
На фото: єпископ Броніслав Бернацький благословляє нововисвяченого єпископа Едварда Каву. Львів, 21 червня 2017 р.
Сакраменталії — це не таїнства
Щоби зрозуміти, з чого саме складається обряд освячення свічок і благословення горла, треба уточнити, що таке таїнство і чого воно стосується.
Сакраменталії — це конкретні благодаті, які Церква має у своєму розпорядженні. Церква їх встановлює для освячення конкретних просторів християнського життя. Це може бути освячення конкретного служіння в Церкві, життєвого стану, обставин, а також конкретних предметів, завдань чи навіть місць. Сакраменталії випливають із конкретної потреби певного регіону, культури, історії певної християнської спільноти в конкретній дієцезії чи в певному куточку світу. Вони завжди містять молитву, а також посилання на фрагмент Святого Письма, який стосується конкретної дії Господа Бога. Вірні просять Бога зіслати конкретну благодать конкретній людині, чи на певну справу, використання певного предмета або місця. Такий обряд включає в себе певний знак: чи це покладення рук, хресне знамення, окроплення освяченою водою або використання певного предмета чи знаку, пов’язаного з цим обрядом, із цим день, у який звершується цей обряд, або з призиванням святого, за заступництвом якого сакраменталія звершується.
Сакраменталії часто співвідносять із таїнствами, однак між ними є принципова відмінність. Таїнства — це надання певної благодаті для освячення людини на шляху до спасіння. Натомість сакраменталії — це молитва Церкви, яка підтримує людину в її повсякденному житті, і робить її здатною прийняти ту Божу благодать, якою є таїнства.
Для самого постання сакраменталій потрібна певна духовна схильність в людині, бо сакраменталії діють силою таїнств. Через конкретні знаки людина отримує конкретну благодать, і таїнство входить у життя людини. Для дієвості сакраменталій потрібні стан освячувальної благодаті, відкритість на Бога, молитва. Якщо цього немає —не буде благодаті, про яку просить Церква, тому що сакраменталії не діють «автоматично», силою самих знаків.
Благословення чи освячення?
Сакраменталії також мають свій поділ. Найпростіші з них — це благословення і освячення.
Благословення стосуються людей, предметів, місць. Вони є поклонінням Господу Богу і прикликанням Його допомоги в конкретних діях, царинах, завданнях, про які нам говорить конкретний обряд. З іншого боку, освячення також стосуються людей, предметів і місць; але вони відбуваються задля віддання на виключну дію та служіння в Церкві, а точніше — в літургійному просторі. Це стосується тих, хто отримує таке особливе благословення, наприклад: абат; богопосвячена діва; лектори, аколіти, катехити; Надзвичайні служителі Святого Причастя; і тих, хто складає «професію» — довічні обіти.
Це завдання конкретної діяльності в Церкві, можна сказати — виключно для Господа Бога, але також для служіння іншим вірним у Церкві. Освячення характеризується тривалістю: це щось ми віддаємо Богові, і не тимчасово.
Також може бути освячення предметів, людей чи деяких приміщень, яке має «прикладний» характер, для користування на щодень: це можуть бути шкільні портфелі на початку навчального року, робочі інструменти, благословення дому під час пастирського візиту. Є благословення місця праці, дороги — або конкретних людей: дітей, людей похилого віку або матері, яка чекає дитини. В таких молитвах завжди вказано сенс того, про що йдеться. Ми молимось не за дорогу, а за людей, які нею ітимуть; не за крейду чи зошити, а щоб людина, яка ними користуватиметься, завжди робила це чесно, справедливо, на славу Божу; щоб освячене служило конкретній людині та всім, із ким вона співпрацює.
Часто предмети, які освячують під час певного обряду, відсилають до його історії. Коли ми просимо заступництва того чи іншого святого, який свого часу дав свідчення віри, — це пов’язано з конкретною подією з його життя. Тому віруючі, згадуючи цю подію, навіть після смерті святого, просять у Бога його заступництва — щоб Господь дарував потрібні благодаті чи зцілення певним потребуючим людям або спільноті.
Переклад CREDO за матеріалами: Niedziela
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
фінансово.
Щиро дякуємо!
