Вірменія — перша країна світу, яка прийняла християнство як державну релігію. Це сталося на початку IV століття — і задовго до великого розколу 1054 року вірменське християнство було зранене різними христологічними та тринітарними єресями.
Ці єресі завдавали удару у саме серце істини про те, хто такий Ісус — і, відповідно, хто такий Бог. Чи справді Ісус був предвічним Сином Божим? Чи справді Він був людиною в усіх основних значеннях цього слова?
Ці питання не можна було просто замовчувати, і вони аж ніяк не зникли би самі собою. Знадобилося понад два століття і низка Вселенських соборів, щоб чітко визначити основи християнської віри. Протягом цього часу переможені чинили жорстокий опір. Навіть коли все було вирішено, це не означало, що опір зник. Відступники часто продовжували діяти як окремі «церкви», часто у віддалених місцях — наприклад, у Вірменії.
А тепер рухаємося у напрямку Х століття. Близько 950 року біля озера Ван народився хлопчик на ім’я Григорій. На той час то було одне з провідних вірменських царств з погляду культури; сьогодні ця територія належить до Туреччини — під час геноциду 1915 року її вірменське населення було знищене.
Мати Григорія померла, коли він був ще зовсім маленьким, тому його виховував овдовілий батько. Як вдівець, він міг бути рукоположений у єпископи — і таким чином Григорій виріс у церковному середовищі.
Це середовище було напруженим, бо його батько дотримувався ортодоксального розуміння христології — а таких ієрархів у той час була меншість. Григорій отримав освіту в монастирі Нарек, у 977 році був висвячений на священника і залишився у монастирі викладачем теології до своєї смерті у 1005 році. Згідно з одним джерелом, святий Григорій спочивав у стінах монастиря до ХХ століття — аж поки Туреччина не перетворила монастир на мечеть.
То що ж такого великого було в його простому житті, завдяки чому він потрапив до календаря святих і навіть був проголошений Вчителем Церкви?
Вочевидь, справа у його глибоко містичних духовних творах. Перший серед них — «Книга Плачу», збірка з 90-та молитовних розмов із Богом про духовну досконалість. Кажуть, що більшість вірмен високо шанує цю книгу донині, і вона вважається частиною загального канону вірменської літератури. Ще одним твором Григорія з Нарека був його «Коментар до Пісні пісень».
Папа Франциск проголосив Григорія з Нарека Учителем Церкви на підставі його творів. Без сумніву, Папа також був зацікавлений у розбудові єдності Церкви — як з католиками вірменського обряду, так і з Вірменською православною церквою. Як зазначав святий Йоан Павло ІІ, Церква має дихати «двома легенями»: Сходом і Заходом.
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
