Якщо хочеш зазирнути по той бік вічності, приходь на адорацію — заохочують отці-пауліни.
На Ясній Горі розпочався 40‑годинний молебень поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах. Це також заохочення відкритися на Христа, заклик до відродження нашої власної віри та віри світу, підготовка до входу у великопісну «пустелю серця».
Схиліть коліна…
40-годинна адорація — багатовіковий звичай у Церкві, і він досі практикований на Ясній Горі в Ченстохові, де в останні дні карнавалу вірних запрошують витривало молитися перед Ісусом у Євхаристії. Окрім намірів воздаяння Богові за гріхи, до цієї молитви додано інтенції за мир в Україні та світі, за Папу, за переслідуваних християн, — заохочує до молитви хранитель ясногурського санктуарію о.Вальдемар Пастушяк.
40-годинна адорація полягає в безперервній молитві перед виставленими Пресвятими Дарами. Як нагадує о.Марцін Мінчинський, адорація триває 40 годин передусім на згадку про час, коли, за традицією, тіло Спасителя перебувало в гробі. Число 40 часто згадується в Біблії і завжди означає священний час: перш ніж почати прилюдне проповідування, Ісус перебував у пустелі 40 днів; стільки ж ішов дощ під час повені Вселенського потопу; євреї 40 років блукали пустелею, щоб увійти в Обіцяну землю. «Що, безсумнівно, завжди було важливим у цій молитві, — це її спокутний характер, а також ввірення Богові різних складних поточних справ», — пояснює о.Мінчинський.
Завдяки відданості тривалому євхаристійному поклонінню 40‑годинна адорація перетворилося на Вічне поклоніння (безперервна адорація). З 1534 року Пресвяті Дари виставлені на Ясній Горі для поклоніння в монстранції.
Сорокагодинне богослужіння — це важливий час, потрібний, щоб зупинитись і звернути увагу на Того, Хто є Стражденним Слугою Ягве, повністю віддає себе нам, дарує нам свою любов — особливим чином об’явлену в Таїнстві Євхаристії, яка черпає з хреста і воскресіння, про що ми роздумуємо у Великому Пості й Великодньому періоді.
Ясногурський 40-годинний молебень завершиться у вівторок 4 березня Вечірнею з обрядом причастя.
У тиші й мовчанні — найдивовижніший діалог у світі
— Адорація це тяжко, — погоджується о.Адріан Урбанек, душпастир на Ясній Горі. Адорація прямо протилежна загальноприйнятому стилю життя, який нині пропагується. Це стиль активізму, надмірної спонтанності, що породжує поверховість і звичку людського домінування також у молитві. Священник наголошує, що «в адорації Пресвятих Дарів ідеться передусім про те, щоб дати час Богові».
Цей монах-паулін зізнається: для нього важливо, щоб Пресвяті Дари були виставлені для споглядання. «Я все ще вчуся адорації. Для мене це пауза, видих і передусім погляд на себе — бо, підкреслюю, всередині нас є тривоги і страхи, і під час цієї молитви вони немовби виходять зі схованки. І тоді я можу разом із Богом дуже серйозно їх перевірити. Не варто з ними боротися. Вони теж є даром Божим, завдяки якому можна багато чого дізнатися про себе».
— Коли людина стоїть перед Богом, бачить себе перед обличчям Бога, тоді легше втихомирити наші проблеми, — запевняє о.Урбанек. Він також зазначає: багато розпорошень і розсіяності, або навіть нудьга — на які люди, буває, нарікають під час Святої Меси, — походять від того, що в нашому житті бракує тиші адорації, ми не вміємо увійти в тишу.
— Ось такий приклад: відро води. Якщо його нести, а потім поставити на землю, то відразу побачити своє відбиття неможливо, бо вода колишеться і зображення розпливається. Але коли вода заспокоюється, ви можете побачити себе на її поверхні.
Отець-паулін запевняє, що найкраща адорація — це коли людина просто сидить і дивиться на Ісуса. Отець Урбанек згадує з усмішкою, що (особливо в семінарії) чимала частина його адорацій була «до певної міри проспана, бо ніде не спиться так добре, як перед Господом Ісусом».
— Справді, навіть суто по‑людськи дивлячись, були моменти, коли я мусив прокинутися перед Богом; але це також показує, що перед Ісусом ми просто є собою. А ще це показує, що адорація не в тому, щоб багато говорити до Бога, але щоб хотіти Його слухати, — додає священник.
Коліна зігнуті — людина піднесена
Отець Ґжеґож Сташак, також чернець-паулін, який служить на Ясній Горі, щоденній адорації Пресвятих Дарів вірний вже довгі роки. Він наголошує, що вже саме бажання зустрічі з Богом є благодаттю. Стаючи навколішки перед Пресвятими Дарами, ми відповідаємо на запрошення і відкриваємося на співпрацю з Тим, Хто нас любить. І ось діалог починається. У просторі адорації ми також можемо обмінятися «ролями» з Богом. Людина всім серцем і розумом «займається» Богом, а Він — нашими справи.
Як визнає о.Ґжеґож, входження в адорацію є також входженням у смирення: Бога, який прихований під видом Хліба, і власних обмежень, фізичних і духовних. «Інколи адорація — це час сильної духовної боротьби; боротьба без жодної розради, коли я тільки борюся, щоб бути, — і Господь приймає ці зусилля», — каже чернець.
— Адорація — це безкорислива любов. Я з Ісусом лише тому, що люблю Його. Всього лиш стільки — і аж так багато, — наголошує о.Сташак.
Під час адорації Пресвятих Дарів народжуються чернечі та священницькі покликання.
— Початком мого покликання, коли така думка зродилася, було поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах у Велику Суботу. Ця думка була зі мною протягом усього Великоднього часу, потім зникла; але вона невпинно поверталася. І я вірю, що Ісус у цьому мовчанні Пресвятих Дарів так промовляв до мого серця, — каже про свій шлях до священства о.Лукаш Филип’юк із Кракова.
— Завдяки чуду Євхаристії та нашій вірі адорація є поглядом по той бік вічності, — наголошує о.Урбанек.
Фото: Пресбюро Ясногурського санктуарію
фінансово.
Щиро дякуємо!
