Цими днями минуло вже п’ять років (21 березня), як відійшов по нагороду Отця відомий священник-реколекціоніст о.Пьотр Павлюкевич.
Він довго боровся з невиліковною хворобою; завдяки чесності в переживанні страждань був особливо цінованим душпастирем.
Правда, сказана з любов’ю
Найнадійнішим дзеркалом буде людина, яка вас щиро любить, яка не приваблює вас сліпо і не відчуває до вас відрази. Найчастіше такими людьми для кожної людини є батько і мати. Вони бажають добра не на тиждень, не на місяць, а на все життя — і, мабуть, тому кажуть правду, навіть якщо вона часом болюча. Вони не грають ні в які ігри чи політику, не творять «партій».
Ці роки піклування про вас — якщо ви їх пережили або ще переживаєте — є, мабуть, найкращим доказом того, що ваші батьки завжди хочуть, щоб ви були щасливі. Тому навіть коли тато чи мама щось забороняють, кажуть «ні», — швидше за все, роблять це заради вашого блага. Коли іноді кажуть: «Ти став зарозумілим, нехтуєш своїми обов’язками» або навіть «Почни нормально митися, бо тебе вже чути в домі» — вони роблять це, щоб захистити дитину від неприємностей.
Стягнути назад на землю
Теоретизувати — легко; набагато важче прийняти щиру правду про себе. Ось чому демонстрація комусь «чесного» дзеркала іноді може призвести до драматичної ситуації. Бунт проти прийняття правди іноді викликає сильний гнів, навіть ненависть до батьків. Тому що молодь любить сидіти з «головою в хмарах», а батьки часто змушують її «повернутися на землю». Щоб було зрозуміло: немає нічого поганого в тому, щоби мріяти й ширяти думками в небесах — але якщо ви при цьому пам’ятаєте про виконання своїх обов’язків.
Уявімо таку ситуацію: ви повертаєтеся додому після зустрічі з друзями. Ви були в кав’ярні, де говорили про кіно, мистецтво, політику… Дискусія була дуже «на висоті», навіть «на світовому рівні». Коли ви піднімаєтеся сходами — у вашій голові все ще повно уривків тих думок. Ви відчиняєте двері своєї квартири — і відразу в коридорі вас мама зустрічає словами:
— Ти чого не виправ шкарпетки?! Усе розкидано по кімнаті… Мені постійно прибирати за тобою?!
У вашому серці жалість змішана з обуренням. «Я щойно був у такому цікавому світі, а вона — шкарпетки!» Чому в таких ситуаціях з’являється гнів? Бо десь глибоко у свідомості ти визнаєш правоту своєї матері. Що всі ці інтелектуальні дискусії часто є грою, снобізмом і вдаванням «інтелектуалів». Вся ваша компанія це робить, і між вами існує неписана угода: «Я вважатиму тебе дорослим, якщо ти мене вважатимеш дорослим. Стався до мене як до представника авангарду, і я до тебе так само». І тут мама вас так безжально «приземлює»!
Вікно у світ
У житті нам потрібні не тільки дзеркала, а й вікна. Крізь них ми дивимось на світ. Ми також дивимося у вікно, коли сидимо за кермом. Погана видимість часто буває причиною аварій на дорогах. «Вікнами», крізь які ми дивимося на світ, крізь які ми дивимось у майбутнє, є інші люди, а саме їхні думки, зауваження, настанови. І як деякі люди можуть ставати для нас кривими дзеркалами, так інші люди можуть стати для нас вікнами з «рожевими шибками». Якщо ми дивимось на світ крізь них — усе здаватиметься прекрасним і легким.
Пригляньтесь уважно. Багато людей, ідеологій та організацій хочуть показати нам світ у таких рожевих барвах: «Долучайтеся до нас, починайте жити так, як ми пропонуємо. Буде весело, радісно, без стресу!» Всі вони борються між собою, щоб запропонувати барвисті, привабливі зображення, які показують щасливе майбутнє. Але чи справжні ці картинки?
Де знайти таке вікно, в якому не буде ні рожевих, ні затемнених шибок? Тільки Бог є правдою. Його вчення безпомилково передає Церква. І як Слово Боже, так і вчення Церкви в цьому випадку вказують на батьків! Вони не непогрішимі; але зазвичай вони є найпрозорішим «вікном» на землі для людини. Найчистішим, бо омитим любов’ю.
Тришарова людина
Треба постійно пам’ятати про «трирівневість» кожної людини. Зовні кожен з нас має гарну і приємну «упаковку». Під час перших зустрічей ми такі ввічливі та виховані одне до одного — показуємо лиш те, що в нас найпрекрасніше. Особливо звертаємо на це увагу, якщо хочемо завоювати чиюсь симпатію. У такому стані на очах у когось можна залишатися багато років. Щоб побачити наступний рівень «структури» людини, необхідно з нею пожити. Тільки тоді ми побачимо, що ця прекрасна людина теж здатна «показати свої роги».
Таке глибше пізнання людини відбувається насамперед у сім’ї. Тут батьки й діти живуть разом, день і ніч, роками — і тут усе виходить на поверхню. В сім’ї неможливо приховати один від одного свої менш приємні риси. Батьки пізнають своїх дітей; але діти також пізнають своїх батьків. Ми помічаємо свої переваги й недоліки, і зазвичай набагато чіткіше бачимо гірші сторони.
Яка в цьому небезпека? Якщо ми зосереджуємося на чиїхось недоліках — можемо не побачити, що криється за тим «шаром» особистості, який викликає наш бунт. А між тим, існує третій рівень таємниці людської натури, третя «кімната серця» — світ Божого дитинства. Часто дуже зранений, прихований, засмічений гріхами та слабкостями світ. Але він є! У кожній людині, без винятку.
Розпалювання іскри добра
Мабуть, щоб допомогти нам у цьому, Бог хоче, щоб сім’я жила разом і здійснила важку подорож через цей другий «рівень» — світ людської слабкості й малості, до відкриття реальності Божого дитинства, прагнення до добра. Бог хоче, щоб ми, знаючи свої слабкості, можливо — навіть погані сторони, підтримували одне одного у зростанні до добра. Розпалюймо ці іскри добра в собі.
Для цієї подорожі Бог зв’язує нас, як альпіністів, страхувальною мотузкою. Для чого вона? Щоб, якщо хтось із наших рідних впаде, ми могли його втримати і таким чином запобігти трагедії. Ми також пов’язані, щоб підтягнути один одного в цей важкий підйом. Як чудово це вміють мами!
Лікаря потребують хворі
Якось я вів реколекції в одній із парафій Варшави. Я говорив про справжнє та удаване християнство. Навів приклади, кажучи про те, як багато людей є католиками лише «на папері», а у своєму житті не хочуть навіть торкнутися хреста Христового. Після конференції до мене підійшов юнак і запитав:
— Отче, ви мені довели, що я поганий християнин. Тільки що з цього?
Надзвичайно влучне запитання! Що з того, що я побачив зло в чиїйсь поведінці? Що з того, що я людині про це сказав? Хіба Ісус прийшов на землю, щоби сказати нам, які ми погані? Так, Він багато чим дорікав людям; але Він прийшов на землю насамперед щоби спасти нас! Причому насамперед — грішників. Він сам казав: «Не здорові потребують лікаря, але — хворі» (Лк 5,31).
Любов це відкритість
Якось я почув чудове визначення любові. Зізнаюся, воно мене здивувало. Любов — це відкритість! Ви любите свою маму настільки, наскільки ви відкриті для неї. Ви дізнаєтесь, як сильно любите друга, за тим, якою мірою ви відкриті для нього. Звісно, ми маємо різний ступінь відкритості з різними людьми. Це природно. Ніхто не заведе довгої розмову на вулиці з хлопцем, який підійде і скаже: «Розкажи мені все про себе». Замість розповідати, де ми народилися, який у нас розмір взуття і скільки у нас дітей, ми радше скажемо: «Що тобі до цього?» Але до матері, брата чи Бога наша відкритість буде набагато більшою. Ви любите настільки, наскільки ви відкриті.
Знаєте, чому ми боїмося відкритися? Бо якщо квітка зацвіте — є ризик, що її хтось зірве. Краще бути пуп’янком. Пуп’янкові ніщо не загрожує… «Я ходжу на Месу щонеділі. Стою за своєю колоною в храмі. У мене є своя улюблена, широка. Я не хочу, щоб мене хтось помітив, бо вони помітять, що в мене багато запитань. Багато. Я б поставив їх наодинці, але відкритися так перед усіма? Оце вже ні!»
Чому ми так полюбили Осла зі Шрека? Зокрема тому, що він кричав: «Вибирайте мене, мене, вибирайте мене, мене!» І коли я приходжу до храму проповідувати реколекції для молоді й кажу: «Господь з вами» — тисячна юрба ледь чутним шепотом відповідає: «І з духом твоїм». Це не відкритість! Ми закриті! Ми не цвітемо, ми не плодоносимо. У нас немає надії, що обітниці Христа сповняться!
Любити це бути відкритим. Відкритість — це стати попереду і показатися.
Уривок із книжки о.Петра Павлюкевича «Короткий путівник по сім’ї».
фінансово.
Щиро дякуємо!
