Після останньої пленарної асамблеї в Штутгарті єпископ Стефан Остер із Пассау виступив зі всебічною та принциповою критикою німецького процесу «Синодального шляху».
Хоча він відзначив деякі позитивні аспекти цього явища, однак відзначив, що негативні наслідки для віри, Церкви та церковної єдності переважають. Справжні зміни, пише єпископ Остер у своєму блозі www.stefan-oster.de, відбудуться не в контексті Синодального шляху, а радше в контексті тих, хто вірний великій традиції Церкви та прагне глибини.
До позитивних аспектів процесу єпископ зараховує зокрема особисті зустрічі та публічне обговорення сексуального насильства в церковному середовищі. Активність постраждалих та постійні посилання процесу реформ на скандал із сексуальним насильством сприяли прогресу в запобіганні, втручанні та відповідальності. Однак, на його думку, синодальний процес не становить відповідної основи для праці над глибшими духовними причинами кризи в Церкві — яка є «насамперед кризою духовного життя та глибокого засвоєння змісту нашої віри».
Хибний тематичний фокус
Тому єпископ Остер виступає проти тематичних пріоритетів німецького синодального процесу. Хоча він визнає структурні проблеми — такі як клерикалізм та зловживання владою, — однак відкидає висновок про те, що сексуальна мораль, целібат або питання жіночих свячень є основними причинами сексуальних зловживань. Він зазначає, що деякі нещодавні дослідження щодо подолання минулого явно релятивізують ці припущення. Тим не менш, саме ці теми були частиною ліберального політичного порядку денного Церкви протягом десятиліть і тепер знову опинилися в центрі уваги.
Якщо влада не проживається та не здійснюється духовно — «це означає: без смирення, без духовної глибини, без внутрішнього переживання присутності Господа Бога та без любові до людей», — вона зводиться до простої світської влади. У такому розумінні єпископ Остер долучається до думки, що питання «здійснення влади й авторитету» розглянути потрібно, але так, щоб не ослабити фундаментальний сакраментальний характер Церкви — а тим більше усунути його.
Клерикалізація мирян у негативному сенсі
Єпископ Остер засуджує той факт, що синодальний процес «завжди стосувався обмеження влади духовенства… через ставлення під сумнів сакраментального характеру священства». Коли «внутрішнє розуміння священницького служіння як таїнства згасає, боротьба за його духовний характер перетворюється на боротьбу за владу, сприйняту виключно в мирських термінах», — критикує єпископ Пассау. Наслідком цього є клерикалізація мирян у негативному сенсі.
Як приклад, ієрарх навів синодальну конференцію, яку хтось під час синодальної асамблеї у Штутгарті представив як «суверенну», і тому «єпископи повинні дотримуватися виконання резолюцій». Єпископ Остер заявив: «Влада тепер належить асамблеї, в якій більшість мають ті, хто не є єпископами».
Критикує він також склад синодальної конференції. Вона знову складатиметься виключно з «так званих реформаторів», тоді як вірні, прив’язані до традицій, продовжуватимуть почуватися маргіналізованими й відсстороненими. У будь-якому разі, Папа Франциск мав інше бачення синодальної Церкви, ніж те, що «я пережив у Франкфурті чи, нещодавно, у Штутгарті під час німецького синодального шляху», — наголошує єпископ Остер.
Сумнів у католицькому баченні людини
Щодо відомих постулатів синодального шляху, таких як зміна католицької сексуальної моралі загалом, скасування целібату і запровадження сакраментального служіння жінок, — єпископ Остер вважає, що християнське, і особливо католицьке, бачення людини було поставлено під сумнів. Він нагадує Папу Франциска, який «небезпідставно не раз попереджав протагоністів синодальної подорожі» не «створювати ще одну лютеранську церкву».
З перспективи часу в нього складається «враження, що прихований мотив прагнення до лібералізації, свідомий чи несвідомий, полягає в тому, щоб усунути Божі вимоги, водночас надмірно підкреслюючи Його обітниці». За словами єпископа, ніде в синодальному процесі він не зустрівся з «серйозною дискусією про те, як ми могли би глибше зрозуміти значення слова ‘таїнство’ і як ми могли б заново зрозуміти значення спасіння».
Брак інтересу до таїнств
У цьому контексті єпископ Остер згадує опитування про участь у Церкві від 2024 року, яке показало, що 90% людей бажають реформ. Однак «також значно більше 90%» не цікавилися таїнствами, або принаймні Євхаристією — таїнством, яке католицька традиція називає «джерелом і вершиною всього церковного життя».
У своєму детальному аналізі сакраментальності віри та розуміння Церкви й людини у світлі традиції, ієрарх наголошує, що таїнства — це не лише символічні дії, а й справжнє переказування Божої благодаті, завдяки якому людина зростає у спасінні та єдності з Богом.
Посилаючись на Нікейський, Халкедонський та Ефеський Собори, які визначили божественність і людяність Христа, а також роль Марії як Богоматері та прототипу оновленого творіння, єпископ Остер переконаний, що «сакраментальне» покликання кожної людини «загалом не підлягає богословській дискусії». Якраз навпаки, кожен у Церкві запрошений «знайти глибше — і тим самим оновлене — розуміння».
Зростання поляризації в Церкві
За словами єпископа Остера, синодальний шлях тільки посилив активну поляризацію в німецькій Церкві, загостривши наявну напруженість між ліберально-прогресивними і традиціоналістськими позиціями. Це стосується як відносин зі Вселенською Церквою та Ватиканом, так і ситуації всередині Німеччини — між єпископами, духовенством та вірними. Програма реформ була явно ліберальною з самого початку; нові інструменти, такі як моніторинг та оцінка, посилили соціальний тиск на критиків, загострили ліберальний порядок денний синодального шляху та сприяли моральній делегітимації інакомислення.
Єпископ Остер чітко заявив, що не підкориться закликові втілити в життя рішення синодального шляху: «також тому, що, як диякон, свяще6ник і єпископ, я не раз урочисто обіцяв підтримувати і проголошувати вчення Церкви».
Справжнє оновлення Церкви
Крім того, за словами єпископа Пассау, подальше впровадження синодального шляху «скоріше прискорить процес розпаду Церкви в нашій країні, аніж приведе до її оновлення» — яке можна спостерігати в інших європейських країнах, де видно зростання кількості хрещень молоді, нових духовних рухів та посилений пошук молоддю літургійної глибини, духовної відданості й богословського змісту. Ці явища часто виникають поза межами усталених церковних структур.
Єпископ Остер переконаний, що оновлення Церкви полягає передовсім не в структурних чи доктринальних адаптаціях, а в духовному поглибленні: у наверненні, місіонерському учнівстві та оновленому житті, заснованому на таїнствах. Церква оновлюється не завдяки більшості, а завдяки достовірності, духовній автентичності й святості. Єпископ Остер завершує свої роздуми словами: «Християни, які протягом століть постійно змінювали Церкву та вели її на глибінь, завжди були святими».
фінансово.
Щиро дякуємо!
