У Великий Четвер ми покликані згадати про встановлення Таїнств Євхаристії і священства. Ми йдемо з Христом на Тайну вечерю і звершуємо Месу Вечері Господньої, супроводжуючи Його до Гетсиманії і, зрештою, до хреста.
На Тайній вечері, окрім славних дарів Євхаристії та священства, ми запрошені до глибшого навернення через Христову любов і зцілення в обмиванні ніг апостолам. Ми запрошені до глибшого смирення й усвідомлення слабкості, бо без цього налаштування ми покинемо Нашого Господа в Його найтемнішу годину.
«Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця.
І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його,
Ісус знаючи, що Отець усе дав Йому в руки, і що від Бога Він вийшов і до Бога повертається,
встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався.
Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний.
Підходить, отже, і до Симона Петра, — та той Йому: “Ти, Господи, — мені вмивати ноги?”
Каже йому Ісус у відповідь: “Те, що Я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім”.
Петро ж йому каже: “Ні, не митимеш моїх ніг повіки!” — “Коли Я тебе не вмию, — одрікає Ісус, — то не матимеш зо Мною частки”.
“Господи, — проказує до нього Симон Петро, — то не тільки ноги, але і руки, і голову!”
А Ісус йому: “Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та — не всі”.
Знав бо, хто зрадити Його мав, тим то й мовив: “Не всі ви чисті”.
Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: “Чи знаєте, що Я зробив вам?
Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо Я є.
Тож коли вмив вам ноги Я — Господь і Учитель, — то й ви повинні обмивати ноги один одному.
Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив”» (Йн 13,1-15).
Бог Всесвіту упокорюється і бере на себе роль раба. Він витирає гній і бруд з ніг кожного зі своїх апостолів, знаючи, що всі вони, крім святого Йоана, втечуть від Його хреста, а один із них зрадить Його. Він з любов’ю дивиться в серце кожного з них, змиваючи бруд. Він закликає їх наслідувати Його смирення та любов. Потрібна величезна благодать, щоб дивитися в очі зраднику, миючи йому ноги. Принизити себе в присутності тих, хто нас зраджує або покидає. Це вимагає граничного смирення.
Як і святий Петро, ми часто віримо, що ніколи не покинули б Господа. Саме гординя засліплює нас щодо нашої слабкості. У кожного з нас є межа витривалості, і ми не знаємо її, доки не зіткнемося з нею. Кожен, хто вірить, що він не здатний на втечу чи зраду перед лицем крайнього насильства, ще просто не був упокорений так, як святий Петро. У нашому житті настануть моменти, коли всі ми опинимося на межі своєї витривалості, і нам захочеться втекти.
Ми тікаємо щоразу, коли занурюємося в щось мирське, щоб уникнути страждань. Технологічна ера ґрунтується на ідеї, що ми повинні тікати від реальності. Ми можемо безкінечно дивитися Netflix, щоб уникнути думок про смерть, хвороби, зраду, неприйняття, втрачені надії та мрії, а також будь-яку іншу форму страждань, з якими ми стикаємося в повсякденному житті. Ми можемо несвідомо гортати стрічку соцмереж, пити, їсти, ходити по магазинах, вступати у випадкові зв’язки (цей список можна продовжувати нескінченно), щоб втекти від болю. Ми тікаємо щодня, але переконали себе, що це добрі речі, яких Господь хоче для нас.
Після глибшої молитви та роздумів ми маємо прийти до приголомшливого усвідомлення того, що ми використовували всі ці речі — навіть справжні блага, які не є гріховними — щоб втекти від болю нашого повсякденного життя. Кожен із нас — це святий Петро, який гріється біля багаття невдовзі після того, як запевняв, що піде до самого кінця за Христом. Нам потрібні наші повторювані невдачі та зречення, щоб зростати в смиренні та любові. Ми занадто сліпі до любові, яка була вилита на нас у Святій Євхаристії та на хресті. Ми зловживаємо свободою, яку нам дали.
Єпископ Ерік Варден у своїх прекрасних роздумах про Страсті Господні, які є центральною темою його книги «Зцілення ран», пропонує влучний зв’язок між обмиванням ніг апостолів і Його ногами — пробитими та знерухомленими, прибитими до Хреста у Страсну П’ятницю. Він зазначає, що наші ноги — це символ свободи, дарованої нам Богом. Вони дозволяють нам іти до Нього, розвернутися і втекти або зупинитися.
Гній і бруд, змиті з ніг апостолів, нагадують бруд і твань гріха. Це провіщення жорстких залізних цвяхів, які пронижуть стопи нашого Спасителя у Страсну П’ятницю і які є символами черствості наших гріхів і сердець. Єпископ Варден пояснює:
«Якою би не була дистанція у просторі або часі від Страстей Ісуса, ми причетні до їхнього здійснення. Цвяхи символізують наше беззаконня: “Він був пробитий за наші провини”, — читаємо ми у пророка. Заради них Він “мусить” страждати. Цвяхи також символізують холод і твердість людських сердець, здатних в одну мить вигукувати “Осанна Сину Давидовому!”, а в наступну: “Розіпни!”»
Ми зловживаємо своєю людською свободою, щоб задовольнити власні бажання. Ми не хочемо віддати свою свободу на волю Божу. Ми не хочемо бути прибитими до хреста, якщо будемо повністю чесними з собою. Ми не хочемо віддати Христу все. Це битва, яку ми ведемо проти світу, диявола і нашого власного Его щодня протягом усього життя. Ця війна увиразнюється під час цих найсвятіших днів.
Господь омиває наші ноги через Таїнство сповіді, щоб зцілити нашу зламану волю, розум і серце. Це Його цілющий засіб, який також суворо нагадує нам про нашу слабкість і про те, як часто ми символічно і буквально використовували свої ноги, щоб грішити проти Нього, поки Він висів нерухомо з пробитими стопами на Хресті.
Смиренна душа знає свою слабкість. Вона знає, що вона поранена і розбита. Тільки смиренні та слабкі можуть по-справжньому наблизитися до Розп’ятого Христа. Саме втеча інших апостолів і зречення святого Петра принесли їм так необхідні ліки зцілення. Їм потрібно було впокоритися і стати слабкими, щоб вони могли справді слідувати за Христом. Нам потрібно те саме, і саме тому в нашому житті існують страждання та нещастя. Нашу слабкість Христос також використовує, щоб осоромити гордих.
Слабка людина — чоловік, жінка чи дитина — може прийти пораненою до Розп’ятого Христа у Страсну П’ятницю, пройшовши омивання у Великий четвер. Знову слова єпископа Вардена:
«Оскільки Бог являє нам себе пораненим, ми наважуємося прийти до Нього зі своїми ранами. Так лунає Трисвяте у своїх давніх модуляціях, поки відбувається зворушливий ритуал. Один за одним ми йдемо повільною процесією до хреста, щоб поцілувати розп’яті стопи Христа. Священник іде першим — не через гаданий привілей, а тому, що це його сакраментальний обов’язок — нести попереду все те, що несе його вірний народ. Рубрики приписують йому спершу зняти взуття. Як Мойсей перед неопалимою купиною, він наближається до святої землі. Він має відчувати свої стопи, коли схиляється перед нерухомими стопами свого Спасителя. Вони були прибиті до хреста, щоб його стопи могли вільно рухатися, спрямовані до блаженної мети. Разом із Псалмоспівцем він вигукував би: “Від кожної лихої дороги я стримував ноги свої”. Раніше він міг бути “як птах, що летить у тенета”. Тепер відновлена прудкість ніг тримає його в безпеці: відтепер птахолов даремно розставляє свої пастки».
Господь прагне виправити зловживання нашою свободою, які ми вчиняємо через свої гріхи. Він омиває наші ноги, як у Великий Четвер, щоб очистити нас від цих зловживань. Його пробивають твердими залізними цвяхами, щоб звільнити нас від наслідків.
Переклад CREDO за: Констанс Т.Галл, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
