Людина зазвичай уявляє собі блаженство так, що зможе задоволитися тим, що хоче отримати: «Я хочу це! Коли воно у мене буде, я буду блаженний і щасливий, тому що зможу користуватися тим, що отримав згідно з власним бажанням!»
Бог же пропонує нам блаженство у тому, щоби зректися своїх амбітних бажань, зректися пристрасті володіти кимось або чимось. Ні, не від володіння кимось або чимось, а від пристрасті володіти, тому що корінь усіх бід — в егоцентризмі та сріблолюбстві. Якщо я заражений пристрастю володіти кимось (діти, співпрацівники, колеги, співпарафіяни, народ тощо) або чимось (посада, організація, нерухомість, транспортні засоби, телефони, комп’ютери, церква та ін.), то я стаю рабом своїх пристрастей. І пристрасті, які я помилково сприймаю за блаженство, починають володіти мною, перетворюючи моє життя на рабство і руйнуючи мою особистість, стосунки та життя.
Одна з пристрастей батьків (як же часто я ловив і продовжую себе ловити на цьому!) — володіти своїми дітьми, керувати їхньою волею, проектувати на них свої бажання, мотивувати їх не тим, що буде кращим для них, а тим, чого хочу я як батько. Мама хоче, аби син чи донька навернулися до Бога, бо їй боляче дивитися на те, як вони йдуть на загибель. Тобто — не так тому, що вони потребують спасіння, як тому, що мамі (або татові) боляче. Тато хоче, щоби син чи донька навчилися послуху своїм батьками, тому що йому боляче, коли вони не слухаються. Тобто — не так тому, що їм потрібно вчитися принципів послуху, як тому, що від непослуху йому (або мамі) боляче. Кожен тато і кожна мама можуть продовжити список. І питання не в тому, що не потрібно бажати спасіння дітям або перестати навчати дітей послуху, а в тому, що ми пристрасно бажаємо цього заради себе, заради свого спокою, заради збереження своїх нервів, заради свого блаженства…
Для мене найскладніше — відмовитися від пристрасті володіти своїми дітьми, щоб мотивацією мого ставлення до дитини було не моє блаженство, а насамперед блаженство моєї дитини… Для мене найскладніше — відпустити свою дитину (хто відпускав, той знає і не засудить батьківське серце), довіривши її Господу, щоби Він знову зіткав її життя воєдино… Для мене найскладніше — навчитися бути поряд зі своєю дитиною, підтримуючи і допомагаючи їй мірою необхідності, очікуючи стільки, скільки потрібно, доки він або вона не захочуть поговорити з вами «про це»… Для мене найскладніше — відмовитися від умови, яку я ставлю собі, що якщо моя дитина зробить оце або оте, або стане цим чи отим, то я стану блаженним або щасливим…
Для мене найскладніше — зруйнувати своє розуміння блаженства і прийняти умови блаженства, які висуває Господь. А ці умови полягають не в тому, чим ми володіємо, а в тому, чи ми є.
Блаженство людини, яка довіряє Господу, полягає в тому, щоб «бути», підпорядковуючи своє життя тому, що скаже Господь. Архітектор історії очікує від нас і бажає заради нашого ж блага в Ньому, аби ми вибрали надію та уповання на Бога і не звертатися до гордих і схильних до брехні; аби ми вибрали скеровувати свою силу і сердечні шляхи до Господа, боятися Господа і любити Його заповіді міцно; берегти одкровення Його і всім серцем шукати Його; слухати Його і виконувати Його Слово; бути наставленими Господом, шукати мудрості й набувати розум; очікувати воздаяння за добро не тут, а у воскресінні праведних; чувати і берегти свій духовний одяг (вилита праведність Христа); перебувати у благоговінні; страждати за правду, бути злословленим за ім’я Христа; не забувати, що «блаженні ви, коли зненавидять вас люди і коли відлучать вас, і будуть прозивати ваше ім’я як безчесне, за Сина Людського». І ще багато умов блаженства, суть яких полягає в одному: щастя не в тому, щоби домогтися, чого хочу я, а щоби навчитися задовольнятися тим, чого хоче Господь, підпорядковуючи Йому свої бажання. Абсолютне блаженство, як і абсолютна свобода, — у добровільному рабстві Христу… Молимося. Солимо. Світимо. Вчимося бути блаженними не в тому, чого хочу я, а в тому, чого Господь бажає для мене.
фінансово.
Щиро дякуємо!
