Незважаючи на стійку критику в академічних колах у відповідь на своєрідну позицію кардинала Вальтера Каспера щодо дозволу причащати розлучених у Католицькій Церкві, цей німецький теолог продовжує публічно аргументувати свою позицію щодо цього дискусійного та проблематичного питання. Наводимо цитати з публікації, яка нещодавно з’явилася в одному з релігійних видань. Наша мета — показати неоднозначність цих тверджень.
«Навіть убивці можуть сповідатись та приймати Причастя», — любить повторювати кардинал Каспер.
Так, справді. Вбивці, грабіжники, брехуни, віровідступники, ідолопоклонники та перелюбники, що визнають свої гріхи та приймають рішення «йти та більше не грішити» (пор. Йн 8, 11), відновлюють повну єдність із Христом та Його Церквою. А отже, знаходяться в стані, що дозволяє їм приступити до Господнього столу та прийняти Його Тіло і Кров.
Католик, який уклав подружній зв’язок у Католицькій Церкві, але живе у цивільному шлюбі, має регулярні статеві стосунки з іншою особою, а також має намір надалі жити в таких відносинах, не хоче розривати такі стосунки, — є затятим грішником, який не хоче нічого змінювати у своєму житті.
Церква завжди навчала, що перелюб є важким гріхом, незважаючи на добрі наміри учасників перелюбу, а також обставини, що його супроводжують. Якщо особа добровільно не хоче припинити перелюб, вона перебуває у стані смертного гріха. Перебування у смертному гріху руйнує нашу єдність із Христом, а це, як стверджує апостол Павло, чинить нас винними супроти Тіла та Крові Господньої (пор. 1 Кор. 11, 27).
Каспер стверджує: він упевнений, що процес обговорення теми подружнього життя та сексуальності, поновлений Папою Франциском, приведе до значних реформ, адже «з цим пов’язані великі сподівання».
Папа Франциск нещодавно зазначив, що, як і Бенедикт XVI, він хоче звернути увагу на процес визнання недійсності укладених шлюбів. І, як результат, будуть внесені — або ні — певні зміни у проведення цієї процедури. Крім того, «великі сподівання» не можна вважати вагомим аргументом для змін у Церкві або у Канонічному праві. Деякі католики, головно з Західної Європи, сподіваються, що буде дозволено приступати до Причастя розлученим, а також особам, які живуть у цивільному шлюбі, за умови утримання від статевих актів із «цивільним» партнером. Однак слід також мати на увазі сподівання іншої частини католиків, які хочуть мати певність та утверджуватись у своїй вірі, і, як здається, Папа Франциск, який нещодавно ще раз підкреслив важливість енцикліки Humanae Vitae, їм це гарантує.
Він зазначає, що доктрина Церкви впродовж століть змінюється, вдосконалюється та розвивається. Зовсім недавно, в 60-х роках ХХ століття, наприклад, Другий Ватиканський Собор цілковито змінив «незмінне» вчення про релігійну свободу та діалог з іншими релігіями.
Справді, вчення Церкви розвивається впродовж століть. Але справжній розвиток, як стверджував блаженний кардинал Джон Генрі Ньюмен, не може нести суперечностей. Для прикладу розглянемо питання релігійної свободи, про яку згадує Вальтер Каспер.
Згідно з ученням Другого Ватиканського Собору, людина має право шукати істину і жити, без жодного примусу, згідно з принципами, що їх визнає. Церква підтримує і поширює саме таке розуміння цього поняття, заперечуючи розуміння релігійної свободи, що функціонувало в ХІХ столітті. Згідно з тим поняттм, усі релігії за своєю суттю однакові, а крім того, людину необхідно звільнити від впливу будь-якої релігії. Читаючи декларацію Dignitatis Humanae, можемо побачити відсутність «суперечностей» у розвитку вчення щодо цієї теми, адже отці Собору не раз цитують у цьому документі Отців Церкви та документи попередніх Соборів.
Позиція кардинала Каспера, натомість, відверто суперечить вченню Католицької Церкви щодо перелюбу, нерозривності подружжя та допущення до Таїнства Причастя, а також перебуває в розбіжності з думкою переважної більшості Отців Церкви. Позиція Церкви протягом століть залишається чіткою: неможливо укласти сакраментальний подружній зв'язок удруге, якщо твоя дружина (чоловік) досі живі. Слід також зазначити: кардинал Чарльз Жорне, шведський теолог, який відіграв важливу роль у розвитку доктрини про релігійну свободу, що знайшла відображення в Dignitatis Humanae, спростував в окремих деталях твердження одного з ієрархів, що виступав із тими ж позиціями, які сьогодні просуває Каспер. «Божественний закон розцінює подружній союз як нерозривний, — стверджує Жорне, — і не дозволяє Церкві робити жодних винятків».
Каспер не раз підкреслював: він не прагне змін церковних догм щодо святості подружжя, пропонує лише змінити «пасторальну практику» щодо прийняття Причастя: «Розлучені та одружені вдруге не мають права приступати до Причастя? Це не догма. Це застосування догми в конкретній пасторальні практиці, а це може бути змінене».
Не зважаючи навіть на неправильне вживання слова «догма», хочеться зазначити, що Церква не може змінити своєї позиції, адже не може дозволити причащати людей, які перебувають у стані смертного гріха. «Пасторальна практика», пропонована кардиналом Каспером, суперечить доктрині Католицької Церкви щодо природи гріха, а також щодо природи Таїнства Євхаристії як таїнства Церкви. З іншого боку, жодна практика, якщо вона справді пасторальна, не може суперечити доктрині. Orthopraxis (вірні дії) випливає з orthodoxy (вірного вірування).
Каспер стверджує, що ця позиція зустрічає велику підтримку людей, і цього не можна ігнорувати.
Хоча все залежить від того, хто вони, ці «люди». Мешканці Західної Європи хотіли б утілення ідей кардинала Каспера. Але велика кількість «людей» у Східній Європі не поділяють цієї думки, адже більшість католиків-європейців набагато більше переймається політикою руйнування сім’ї за допомогою гендерної теорії, яка проводиться урядами їхніх країн.
А якщо слухати голосу «людей» поза межами Європи, наприклад, у Африці? Цілком імовірно, що пропозиція Каспера зустрілася б із дуже негативним відгуком. Адже католики цього континенту постійно стикаються з проблемою полігамії, не кажучи вже про спроби західних країн завдяки матеріальній допомозі насадити певний гедоністичний та секулярний спосіб життя, який суперечить ідеалам справжнього подружжя. Африканці знають, що кожен натяк на зміну у вченні Церкви щодо подружжя зменшує їхні шанси зберегти інститут родини в їхніх країнах. Крім того, навіть якщо більшість «віруючих» підтримають позицію Каспера (зрештою, доказів цього немає), це не зобов’язує Церкву змінювати свою доктрину. Як зазначив один із кардиналів, не всі ідеї, що кружляють серед люду Божого, сумісні з католицькою вірою.
Можна також подивитись на вірних Католицької Церкви трохи ширше. Без сумніву, не можна зарахувати до цього числа тільки тих, хто живе сьогодні. До цих вірних належать також і ті, хто вже сьогодні в Небі насолоджується присутністю Бога. Цікаво, яку відповідь на пропозицію Каспера дали б численні мученики за нерозривність подружжя, як наприклад, Джон Фішер і Томас Мор?
«Якщо існує прірва між тим, що роблять люди, і між тим, чого навчає Церква, авторитет Церкви не допоможе, — каже кардинал, — Церква повинна змінюватись».
Що ж виходить: якщо група католиків вирішить, що певна етнічна група не достойна жити і почне діяти згідно зі своїми переконаннями, то Церква має заповнити «прірву» між своїм вченням та фактами расової дискримінації? Звичайно, ні! Або якщо мільйони католиків Африки раптом вирішать, що вони хочуть повернутися до полігамії? Важко уявити собі католицьких єпископів, які в такій ситуації виступлять із заявою, що вони цей факт приймають, проте не підтримують, а все це для того, аби заповнити прірву між доктриною та життям католиків-полігамів.
А щодо авторитету, то можете бути певні, що найгіршим у сучасному світі для Католицької Церкви буде адаптуватися, прийняти підхід «усунення прогалин» між вільним вибором людей і вченням. Прикладом може служити Церква в Англії, що ніби злилася з сучасною гедоністичною та утилітарною культурою. Кардинал Ґерхард Мюллер так охарактеризував це явище у ватиканській газеті L'Osservatore Romano: «Приймаючи дух цього світу, втомлений пророк прагне свого власного спасіння, а не спасіння світу в Христі».
Чому кардинал Каспер продовжує публічно висувати такі непереконливі аргументи щодо своєї позиції?
Це питання хвилює багатьох спостерігачів. Адже він — досвідчений теолог, відомий завдяки численним та ґрунтовним дослідженням на різні теми. Адже він став кардиналом у рідній Німеччині та був запрошений папаю Йоаном Павлом ІІ до Рима.
На мою думку, кардинал має намір таким чином вплинути на синод, присвячений родині, що відбудеться незабаром, а також посилити атмосферу очікування. Здається, він це старається робити, використовуючи ЗМІ, які насправді не цікавляться істинами католицького віровчення та одержимі сексом, які так і не збагнули вчення Церкви про подружжя та сім’ю, а також інших «складних» питань, із яких складається вузька дорога до справжнього визволення, до повноти життя в Христі. Слід пам’ятати, що дехто готовий був віддати за неї життя. Святі Томасе Море і Джоне Фішере, моліться за нас та за Христову Церкву!
Самуель Грегг, The Catholic World Report
Переклад: c. Юлія Заводовська CSA СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
