Де б ти не був чи куди б ти не поїхав, ти завжди залишаєшся людиною і все, що ти собою являєш – це твоє буття, покликання, спосіб життя, – везеш із собою.
В Уганді (Африка) я недовго. Але за цей час культура та віра місцевих людей навчила мене вимагати від себе більше, навчила служити.
Я виразно пам’ятаю як єпископ Станіслав Широкорадюк, дякуючи за річницю свого священства, міцно підкреслив, що для того, аби бути добрим священиком, не достатньо тільки закінчити духовну семінарію, потрібно багато вчитись від людей, до яких ти посланий – віри, любові та служінню Богові.
Перше, що вражає в африканському середовищі, це природне розуміння присутності Бога. Можливо, це завдяки тому, що сюди не сягнуло руйнуюче вчення марксизму. Переді мною стояло завдання змінити свій менталітет у проповідях. Я помітив, що у мене «в крові», розмовляючи з людиною, перед усім переконати її в існуванні Бога, а потім вже ділитися своїм досвідом Бога в молитві чи в щоденному житті. Тут це зайве. Особливо відчувається ця свідомість Бога на молитві.
Люди в Африці дивляться на священика, як на «Божу людину», людину, яка тут на землі є посередником між Богом та людьми. Коли приходжу до будь-якого дому, навіть до мусульманської родини, мешканці наполегливо просять, чи навіть вимагають, від мене заступницької молитви за цей дім, сім’ю та мешканців. Так само у лікарні – не відпускають без «благальної» молитви за здоров’я. Слово «посередник» тут має дещо ширше значення, ніж тільки духовне. Відомо, що, крім душпастирської діяльності, місіонери займаються благодійністю. Будують церкви, школи; фінансово допомагають дітям, сиротам; опікуються хворими на СНІД тощо. З цим пов’язані фінансові проекти, банківські рахунки, інженерні креслення. Часто навіть священики нарікають, що почувають себе не стільки священиком, як автоматом для видавання грошей. Але слід визнати, що священик не заробляє цих грошей своєю власною працею, він лише посередник між цими людьми та добродіями. Один священик напоумляє юнака: «Дивись, я Тобі стільки допоміг у навчанні, платнею за школу, а Ти такий невдячний, ніколи не сказав мені «дякую». А хлопчина здивований відповідає: «Я молився до Бога, просив Його допомоги, а він послужився тобою. Тому я дякую Богові, що він вислухав мої молитви і я маю все, що потрібно».
У кожної людини, коли вона приїжджає до іншої країни, виникає проблема мови. На початку було дуже важко, і навіть собі не раз казав: «повертайся додому, ти не навчишся цієї мови, що ти тут будеш робити?». Але завдяки вірі і побожності людей, пізніше виразно усвідомлюєш: мова – це не перешкода. Ти – священик і цього достатньо. Ти навіть можеш молитись на своїй мові. Людям важливо, що вони мають священика, який молиться за них, заносить до Бога їхні молитви, а що найголовніше – робить можливою реальну присутність Бога між ними.
Часто усвідомлюю собі, що священство – це не є лише мої особисті зусилля чи заслуга. Через моє священицьке служіння діє Господь. Як же часто здавалось, що справа безнадійна, що немає жодних шансів на виконання тієї чи іншої місії, але Господь терпеливо, просто, і в той же час з могутністю дає знак – для Бога все можливо. Сильно відчуваю заступницьку молитву моїх рідних та друзів. У моєму священстві беруть участь багато людей – ті, що допомагають, особливо молитовно.
Для мене ця країна, люди і їх побожність наново підкреслила – священство – це щось вище від мовної залежності, культури чи навіть віросповідання.
Усім священикам бажаю Божого благословення та опіки Матері усіх священиків.
Залишаю свою адресу на випадок, якби хтось хотів поспілкуватися або дізнатись більше про життя в Африці:
Fr. Rufin Razovskyi
P. O. Box 874
Mbarara
Uganda
rufin@ukr.net
Довідка CREDO:
Отець Руфін Разовський OFM народився у 1974 р. у Хмельницькому.
У 2001 був рукоположений у священика.
І вже понад півроку працює місіонером у західноафриканській Провінції св. Франциска, в місті Мбарара на півдні Уганди.
фінансово.
Щиро дякуємо!
