Євген Cверстюк був одним із найбільш достойних членів Ініціативної групи «Першого грудня», людиною, яка багато терпіла, власним прикладом служила українському народові. Про це сказав Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир (Гузар), висловлюючи співчуття з приводу смерті українського дисидента і сумління нації Євгена Сверстюка.
Блаженніший Любомир пригадав, як пан Євген часто повторював: нам потрібне очищення від старих, матеріальних переконань, зокрема, що світ можна будувати без Бога. «Те, що він відійшов першого грудня зверне увагу публіки, до чого була покликана ініціативна група. Праця цього проекту – одуховлення чи, як казав покійний Євген, очищення від поганих понять минувшини й заміна їх здоровими духовними цінностями на підставі нашої культури, на підставі справжньої демократії; очищення має уможливити побудову чогось кращого», – зазначив Архиєпископ-емерит.
Він пригадав, що вперше зустрів нині покійного пана Євгена в 1989-му в Польщі. «Мені було дуже приємно зустріти особу, про яку так багато говорилося на еміграції. За останні три роки, відколи маємо цю нашу ініціативну групу, для мене завжди було цікаво і цінно слухати те, що він говорить, – розповів Блаженніший Любомир і завершив: – Дай Боже, щоб ми таких людей мали більше; він не шукав собі слави, але будучи тим, ким він був, звертав на себе увагу українців, які шукали чогось духовного».
Євген Сверстюк помер 1 грудня 2014 р. на 86-му році життя після важкої хвороби. Людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині. Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі.
Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати.
Євген Сверстюк народився у 13 грудня 1928 року в селі Сельце на Волині.
Тут у бурхливі роки Другої світової війни минало його дитинство та юність. На його очах за короткий час кількаразово мінялася влада — польська на радянську, потім на німецьку, та згодом знов на радянську.
Жодна з них не несла українцям ані обіцяної волі, ані спокою. Тому вони взялися до зброї, щоб захистити свою землю.
Рідна для Сверстюка Волинь стала колискою Української повстанської армії. Саме від «хлопців з лісу» юний Євген навчився не лише жертовної любові до батьківщини, але правил конспірації, які стали йому в пригоді, коли він сам залучився до визвольної боротьби свого народу.
1952-го Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили.
Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу «Вітчизна». Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів.
У 1960-ті Євген Олександрович організовував або брав активну участь в усіх літературних вечорах, зборах, які на той час мали напівлегальний характер і вважалося небезпечною антирадянською діяльністю.
У самвидаві поширювали його есе «З приводу процесу над Погружальським», «Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється», «Остання сльоза» та інші.
14 січня 1972-го був заарештований. Через рік за свої твори та виступи засуджений за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.
Відбував термін у Пермських таборах, де брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях і страйках.
На засланні у Бурятії працював столяром геологічної експедиції.
Прибувши 1983-го до Києва, працював за тим самим фахом, та за п’ять років позбувся і цієї роботи — бо по поверненні знову брав участь в усіх протестних акціях.
З 1989-го — активний учасник національно-демократичного руху в Україні, редактор християнської газети "Наша віра", президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.
1993 року захистив докторську дисертацію з філософії на тему «Українська література і християнська традиція» у Вільному Українському університеті в Мюнхені.
Був дійсним членом Української Вільної Академії Наук у США. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1995 року, кавалер ордену Свободи.
Входив до Ініціативної групи «Першого грудня». Автор книжок і численних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.
До останніх днів життя виступав перед молоддю, брав участь у громадських обговореннях, давав інтерв’ю та коментував для преси дражливі питання сьогодення.
За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ / Історична правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
