Читачі бельгійської щоденної газети «La Libre» вибрали Папу Франциска Людиною року-2014. Він набрав 33% голосів, випередивши в опитуваннях прем’єр-міністра Бельгії Шарля Мішеля (27%) і співака Строме (20%). Цю інформацію оприлюднили у день народження Папи.
В опублікованому з цієї нагоди «портреті» Папи ватиканський кореспондент видання Боско д’Отрепп роздумує, в чому полягає феномен Франциска, який «захоплює і дивує». Його, пише видання, не завжди належно оцінюють католики, натомість він стає щоразу популярніший поза Церквою. Францискоманія не тільки не закінчується, але й стає «справжньою поп-культурою, яка увійде в історію Церкви».
— Папа дивує, застає зненацька, що безсумнівно становить першу велику перевагу його як комунікатора. Часто він порушує ті ж самі теми (милосердя, щира відкритість на інших, повага до життя і пам’ять про трансценденцію), але він має той дар, що його слова звучать по-різному, залежно від контексту. У Європарламенті оплески, які переривали його виступ, лунали що з правого, що з лівого боку зали. Перед лицем «старої змученої бабці», якою для нього є Європа, він засудив «культуру відкидання» і певний економізм, кладучи наголос на пошані до мігрантів і опосередковано критикуючи аборти, пише д’Отрепп, вказуючи, що лінія цього понтифікату пролягає поміж «суспільною прогресивністю» і «етичним консерватизмом».
Крім того, Папа володіє «чуттям на формулювання». Оскільки він воліє провадити скромний стиль життя, то влучає у ціль також і його прагнення до єдності. Він говорить те, у що вірить, не порушує власних принципів і зміцнює католиків, надаючи Церкві «стабільний курс».
Наскільки Бенедикт XVI звертався насамперед до католиків, даючи їм теологію складну і водночас солідно обґрунтовану, то Франциск звертається до світу і представляє Церкву як «польовий шпиталь», який опікується людьми і тримається якнайближче до щоденності та її викликів, вважає бельгійський журналіст.
При цьому він зазначає, що Папа не зустрічає такого самого [як у світі] схвалення з боку Римської курії. Зрештою, він і сам про це згадував у нещодавньому інтерв’ю для аргентинського видання «La Nación», кажучи, що «опір помітний». Аби довести до кінця реформу економічних справ і курії, «Франциск діє як справжній керівник підприємства, без вагання відсторонюючи тих, хто нездатний виконати його плани». Щодо його рішень точаться довгі дискусії, а «глибока реформа перевертає звичаї лоні цієї тисячолітньої інституції».
Д’Отрепп звертає увагу, що Франциск навчає в дуже особистий спосіб. Вимовляє слова вільно, спонтанно, і таким чином його слова в очах світу «менш сакральні», ніж слова його попередників. Він більше «акцентує свою роль Єпископа Рима, ніж Папи», і, ризикуючи руйнуванням єдності своєї інституції, збирається ділитися владою зі своїми співбратами з єпископських конференцій, за якими хотів би визнати «певний доктринальний авторитет». Його мета — написав Жан-Марі Генуа у книжці «Як далеко піде Франциск?» — скасувати абсолютність папської влади. Тим часом, на що звернув увагу кардинал Крістоф Шенборн в інтерв’ю для тижневика «The Tablet», зменшення папської влади не відповідає частині католиків, які хотіли б «Церкву могутню» та «імпозантний політичний католицизм».
Однак, попри те, що, на думку бельгійського журналіста, існують напруження, то не вони становлять суть понтифікату, а євангелізація через свідчення власним життям. «Радше свідчити, ніж прагнути переконати, євангелізувати радше цілісністю свого життя, ніж прозелітизмом — ось у кількох словах простий і радикальний виклик, що його пропонує Франциск», — підсумовує д’Отрепп.
фінансово.
Щиро дякуємо!
