Урок віри від апостола Павла

 Роздуми до Слова Божого на неділю перед Богоявленням (УГКЦ)

Друге послання апостола Павла до Тимотея 4,5-8

5 Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу. 6 Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав. 7 Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. 8 Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу.

Попри дискусії щодо авторства і непевності щодо дати і обставин ув’язнення, ІІ послання св. ап. Павла до Тимотея можна вважати правдивим підсумком його діяльності, завітом апостола. Послання, ймовірно, написано у в’язниці в Римі, де Павло очікував вже не суду імператора (чим завершується книга Діянь), але виконання вироку (отож може бути останнім його посланням), тож просить, щоб Тимотей прийшов, поки ще не пізно (1Тм 4,21: до зими,  коли через шторми ставало неможливим судноплавство). Відчуваючи завершення свого земного служіння, покинутий багатьма (1Тм 4,10.16), коли, здавалось би, губляться плоди його діяльності, апостол залишається вірний Богові і не сумнівається у Його винагороді (4,7-8), тож закликає Тимотея сповнювати свою службу благовісника не зважаючи ні на що (знось напасті), і так наслідувати свого вчителя.

Павло покликав Тимотея в Лістрі, і він супроводжував апостола під час його другої місійної подорожі (Ді 16,1-3), а згодом Тимотей став його помічником і посланцем. З деяких згадок у посланнях, Павло залишив Тимотея провадити спільнотою в  Эфезі (1Тм 1,3), що було важким і відповідальним служінням, зокрема з огляду на молодий вік (1Тм 4,12) та, ймовірно, його м’який (якщо судити по настійливих закликах в посланнях) характер. До того ж, це служіння ускладнюється зростаючими зовнішніми утисками та поширенням фальшивих вчень та вчителів, популярність яких зростає, оскільки багато хто не хоче і не може прийняти здорового вчення і вірить тільки в те, що хоче чути.

Отож Павло не обмежується тільки закликами і настановами, але, влучно описуючи те, що відбувалося тоді (як, загалом, і зараз), спонукує Тимотея застановитись над тим, як і чим жив його вчитель, як і що проповідував, і нагадує йому про другий Прихід Христа, Його суд і Царство, в якому служіння та жертва знаходять своє виправдання.

⁵ Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу. ⁶ Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав. ⁷ Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. ⁸ Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу.

⁵ Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу.

тверезим – чуйним, уважним. Бажання компромісу з поганським оточенням і зручної, „комфортної” віри, яка б давала, а не вимагала та не обмежувала, як тоді, так і зараз приводять до того, що поширюються вчення, які виправдовують таку поставу, і пропонують те, що люди хочуть чути (2Тм 4,3-4). Такі вчення немов би п’янять, легко задурюють, і це вимагає постійного (у всьому ) чування та розпізнання, що не дати себе та інших звести.

знось напасті Таке служіння, що стане живим докором і протрезвінням тим, хто дасть себе, викличе шалений спротив і вчителів, і тих, хто вже не може розпізнати правду.

виконуй працю…, виконуй … службу – букв. сповнюй, віддавайся цілковито. Праця благовісника є служінням Церкві, що може стати і „ливною жертвою” за неї і для її зросту, як це сталося з самим Павлом.

⁶ Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав.

Бо я вже готовий – Заклик до Тимотея сповнювати своє служіння у в. 5, тут набирає особливого звучання: Павло відчуває наближення своєї мученичої смерті, якою він довершує (сповнює) своє служіння, тож кличе Тимотея продовжити його діло, настає його час.

готовий на ливну жертву Богослужіння в храмі завершувалось вилиттям вина чи оливи на жертовник, возливання вина на жертовник так само було поширено в багатьох античних культах, тож цей образ був добре зрозумілий не тільки юдеям. В деяких англійських перекладах це місце звучить: „я вже стаю жертвою”, „моє життя вже принесено на вівтар”. Це краще передає звучання: не йдеться про готовність до жертви (як у Флп 2,17: „Ба навіть коли мушу пролити мою кров на жертву й офіру за вашу віру, я радуюсь і веселюся разом з усіма вами”), але вже про початок її принесення. Пор..

і час мого відходу настав – αναλυσις: відхід, відплиття човна, звільнення від кайданів, розвязання. Завершення життя описано як ливна жертва, тоді як другий образ – човен, що знімається з якоря, рушає в путь – вказує на початок нового життя. У співвідношенні між цими двома образами, використаними Павлом як предвіщення своєї смерті, відкривається дуже глибоке розуміння смерті як кінця земного і початку вічного життя.

⁷ Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг.

боровся (αγονιζομαι: бився, змагався, боровся, докладав зусиль) доброю борнею (αγων: боротьба або, часто, змагання атлетів чи бій, подвиг, що вимагає великих зусиль) – образ атлета (олімпійські чи інші ігри включали в себе боротьбу та біг – наступне порівняння – як обов’язкові види багатоборства), або ж, образ воїна. Доброю – тут найперше означає великою, напруженою, та такою, що не була марною, безплідною.

скінчив (τελεω: звершити, виконати, дійти до мети) біг (δρομος: біг як змагання, бігова доріжка, курс, течія) – знову образ спортивних змагань; не просто означає, що закінчується біг життя, але успішне його завершення, не тільки, що не зійшов з дистанції, але переможний фініш. Ці слова пригадують слова прощання  ап. Павла з пресвітерами (старійшинами) церкви в Ефесі, котрий, попереджений пророками про „кайдани і муки”, все ж рушає до Єрусалиму: „Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, – звіщати Євангелію Божої благодаті” (Ді 20,24). В грецькому оригіналі вживаються ті ж слова, тепер же Павло, сповнивши це, звертається до Тимотея, що провадить тою ж церквою.

віру зберіг – можна перекласти як зберіг вірність Богові. Оскільки в тексті слова віра вживається з визначальним артиклем, а в посланні пало постійно закликаєТимотея вірно берегти і передавати те, що сам одержав (2Тм 1,5.12.13; 2,2.18; 3,8-10.15), то радше йдеться  про те вчення, ту благовість, той зміст віри, що апостол,  як добрий Божий управитель (Тит 1,7-9), зберіг і тепер довіряє своєму учневі.

Усвідомлюючи, що надходить час його відходу і що його служіння приходить до завершення, Павло оглядається назад,  на своє служіння благовісника і пастиря, сповнене неймовірних зусиль, працею, небезпекою, боротьбою та жертвою. І ця боротьба воїна, біг атлета, чування охоронця скарбу не були марними, і в цьому його перемога, завдаток нагороди, та, водночас, заклик і приклад для Тимотея.

 ⁸ Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу.

Вінок – переможців спортивних змагань  нагороджували лавровим вінком, який сам по собі не був матеріальною цінністю, але знаком найвищої нагороди. Для переможців олімпійських ігор, увінчаних таким вінцем, співгромадяни проламували стіни міста, відкриваючи йому прохід, яким ніхто не користувався.

Справедливости – δικαιοσυνη: праведність  (у розумінні правильних стосунків з Богом), справедливість Божа, оправдання (Божий замисел відкуплення людини, спасення). Багатозначне поняття, одна з центральних, кардинальних тем проповіді Павла.

вінок справедливости – вислів, так само наповнений багатозначністю. Повнота життя у Бозі (=оправдання) вже є найвищою винагородою служіння Павла. Ймовірно також, що Павло протиставляє суд цезаря, котрий закінчився смертельним засудом, Божому Суду (того дня Господь, справедливий Суддя), на якій Павло з радістю та довір’ям тепер очікує, бо сумлінно та щиро сповнив свою службу.

В оцих віршах останньої глави, ймовірно, останнього послання та життя, Павло підсумовує те, чим і як жив і повертається до того про що писав і в цьому, і в іншому посланні:

„²⁴ Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? Біжіть так, щоб її осягнути! ²⁵ Кожний змагун стримується від усього; однак ті, щоб тлінний вінець здобути, а ми – нетлінний. ²⁶ Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б'ючи, ²⁷ а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним”. 1Кор 9,24-27

„³ Отож, перенось труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса. ⁴ Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу. ⁵ І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно”. (2Тм 2,3-5)

Служіння завершується, зусилля та боротьба не були марними, ми би сказали, вони були виправданими (а з ними і життя), і так стають завдатком перемоги та належною винагороди. Тому, самотній, покинутий та засуджений апостол Павло з радістю та довір’ям очікує на смерть, якою він хоче послужити Церкві, як служив своїм життям, і яка для нього буде не кінцем, але звільненням та зустріччю з Тим, кому з любов’ю служив. І цьому є заклик до наслідування, урок віри та приклад життя не тільки для Тимотея.

о. Ігор Цмоканич, lds.lviv.ua