Якщо ти – мешканець Криму, що його деякі зарубіжні товарищі (та їхні місцеві приятелі-співпрацівники) періодично намагаються зробити «гарячою точкою», то особливо гостро відчуваєш, як важливо вміти вирішувати всі складні питання, не хапаючись за зброю. Бо, взявши її одного разу до рук, потім стає важко відкласти.
І все-таки, все-таки… Чи бувають випадки, коли християнин може (або навіть повинен?) на силу відповісти силою?
Протилежних поглядів дотримувався Лев Толстой. І внаслідок цього дійшов до закликів залишатися бездіяльним навіть тоді, коли на твоїх очах убивця заніс ножа над жертвою: над слабким, жінкою, дитиною… А раптом, як ти його зупиниш, злочинець озлобиться ще сильніше, і це завадить його можливому майбутньому розкаянню?..
Воля ваша, але така логіка не вкладається ані в моїй голові, ані в серці.
Бо заповідь Христа «тому, хто вдарив тебе по працій щоці, підстав і другу» стосується твоєї власної щоки. І якщо ми замість неї починаємо підставляти щоку сусіда, при цьому переконуючи його, що так належить поводитися в ім’я «любові Господньої», – то ми чинимо щось геть протилежне, ніж те, що казав Господь.
Тому що сказано також: «Немає більшої любові, ніж та, коли хтось покладе життя за друзів своїх».
У «гуманному» ХХ столітті стало модним жахатися жорстокості Хрестових походів і дорікати Церкві, що закликала Європу до зброї. Безсумнівно, в історії Хрестових походів було немало страшних і ганебних сторінок. І Папа нещодавно приніс за все це покаяння від імені Церкви. Але з чого починалися Хрестові походи?.. Турки-сельджуки, які витіснили арабів з Палестини, не милували нікого, винищували як християн, що жили в Палестині, так і численних прочан, які йшли до Святої Землі. І що, потрібно було, аби з Європи лунали до страждальців тільки заклики терпляче підставляти щоки?…
Це – питання. І навряд чи ми дамо на нього однозначну відповідь. Але те, що Перший хрестовий похід почався з єдинодушного пориву «за друзів своїх», – не підлягає сумнівам. Адже й папа Григорій VII, котрий першим сприйняв ідею звільнення Єрусалима від турецького гніту, побажав особисто очолити похід – хоча й не встиг цього зробити.
Ще згадується широко відомий фільм Ролана Жоффе «Місія» – стрічка, цілком присвячена проблемі вибору християнина перед лицем загрози, що нависла над його ближніми. Один єзуїт надягає священицькі шати і йде служити Месу, інший бере зброю і відправляється в засідку на шляху ворогів. Вони незгодні один з одним, але гаряче і щиро обіймаються на прощання. Тому що вони обидва праві. Праві вже тому, що не відмовилися від тягаря вибору, і, кожен по-своєму, зробили цей вибір, знову ж таки, «за друзів своїх».
А воїни, які поклали життя у минулому столітті в боротьбі з двома жахливими ідеологіями – нацизму й комунізму, – хоч би де вони воювали: в Червоній армії, союзних військах, УПА, РОА… Хіба правильним було в той час відмовитися від боротьби?..
Адже і Йоан Хреститель, коли воїни запитали його: «А нам що робити?…» – не сказав їм: мовляв, покладіть зброю і ніколи більше не беріть її до рук. Відповідь Йоана була така: «Нікого не ображайте, не звинувачуйте, і задовольняйтеся своєю платнею».
І все ж таки – за всього цього – давайте не забувати, що блаженними є таки миротворці. І що війна – навіть найсправедливіша й найвиправданіша – калічить не лише тіла, а й душі. Недаремно рання Церква накладала єпитимії на солдат, навіть якщо ті боролися за добру справу: не як кару, а для зцілення.
І навіть якщо складеться так, що життя поставить нас перед необхідністю взятися до зброї (не в комп’ютерній грі, а в реальності), – потрібно до останньої миті намагатися знайти інші, мирні шляхи вирішення ситуації. А якщо не буде цих інших шляхів – то намагатися не впустити у своє серце ненависть до ворога, бажання руйнувати і мстити. Бо що буває в інших випадках – ми бачили у 90-ті роки в Югославії, Грузії…
Бо дуже легко розпочати війну – і катастрофічно важко її закінчити. Оскільки навіть після припинення бойових дій війна продовжується в серцях. Як це ми бачимо на прикладі сусідньої країни, яка досі не може повернутися з полів Другої світової…
Бо, як сказано в комп’ютерній грі «Фоллаут»: «Війна ніколи не закінчується».
Йоан Хреститель коли воїни запитали його: «А нам що робити?…» – відповідав так: «Нікого не ображайте, не звинувачуйте, і задовольняйтеся своєю платнею».
Вчення Церкви про основні принципи міжнародної спільноти вимагає, щоб відносини між народами та політичними спільнотами регулювалися розумом, справедливістю, правом і переговорами, виключаючи насилля, війну, а також будь-які форми дискримінації, залякування та обману.
Компендіум соціальної доктрини Церкви. К., Кайрос, 2008.
фінансово.
Щиро дякуємо!
