«Чи мусить християнин бути тільки «в опозиції» і тільки «знаком протиріччя» для світу? Чи має тільки героїчно програвати? А може, ми самі винні в тому, що не такі успішні, як люди, далекі від Церкви?» — своїми роздумами ділиться Павел Круляк, підприємець, теолог, президент Бізнеса-асоціації в Любліні.
«Жодний слуга не може двом панам служити…» (Лк 16, 3)
«Бо корінь усього лиха — грошолюбство…» (1 Тим 6, 10)
Чи не випливає з цих слів, що християнин, який глибоко вірить і серйозно трактує слова Святого Письма, повинен уникати грошей і насправді бути бідним? Чи, можливо, йдеться про щось геть інше?
Якось я слухав проповідь в одному з католицьких храмів. Того дня священик прочитав уривок із Євангелія про нечесного управителя, а потім присвятив цій темі проповідь. Висновок із проповіді був такий самий, як майже завжди, коли в Церкві йдеться про гроші: споживацтво — це погано, мусимо його позбуватися, бо в житті християнина є більш важливі речі, ніж гроші.
В цьому таки багато правди, і важко не погодитися, що гроші, звісно, не повинні бути для католика пріоритетом. Однак у цьому Євангелії є частина значно цікавіша. Ісус закінчує притчу словами: «І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла».
Мене завжди цікавило, чи ці слова становлять тільки констатацію факту, що люди, далекі від наших цінностей, краще радять собі з грошима, ніж християни. А може, це швидше докір, що ми, католики, робимо недостатньо; що дозволили, аби «діти цього світу» давали грошам раду краще, ніж ми; коли насправді маємо давати свідчення розсудливості — зокрема, стосовно грошей.
Але як ми можемо краще використовувати гроші, якщо багато католиків поводяться так, ніби переконані, що «гроші за своєю природою — це зло»? Виникає дисонанс: з одного боку, в сучасному світі неможливо існувати без грошей, та й що там приховувати — з грошима живеться легше. З іншого ж боку, поки віримо (навіть якщо прямо про це не говоримо), що гроші — це погано, то важко насправді дбати про їх набуток. Наслідки такого переконання можуть бути різними: деякі люди матимуть «блокаду», пов’язану з професійним розвитком та бізнесом. А інша частина… ну, для багатьох це може бути дуже зручним виправданням. Зрештою, не потрібно докладати зусиль на роботі та в бізнесі, тому що гроші — не найважливіші. Навіщо більше розвивати бізнес, якщо гроші — корінь зла?
Однак Церква не стверджує, що «гроші — це погано». Багато хто в цитованому на початку фрагменті з Послання до Тимотея не розуміє, що не гроші там засуджені, а жадібність. То не гроші погані, а любов до них, прив’язаність до них, служіння їм.
Климент Александрійський, що жив на межі ІІ та ІІІ ст. після Різдва Христового, у своєму творі «Хто з багатих буде спасенний?» зазначав: «Усе, що має людина, вона отримала як матеріал та інструмент для вмілого і належного використання. (…) Багатство є таким інструментом; якщо вмієш використовувати його правильно, [воно] служить справедливості. Якщо хтось використовує його неправильно, стає слугою несправедливості. Бо за своєю природою воно мпє служити, а не керувати».
Також не менш цікаво він писав про необхідність мати гроші для реалізації християнської місії: «Яким чином хтось міг би нагодувати голодного, напоїти спраглого, одягнути нагого, прийняти бездомного (…), якщо би сам цього всього не мав?»
Гроші на початку виникли як товар (а не віртуальний запис, як сьогодні), який мав забезпечити обмін плодів своєї праці на плоди праці інших. Для полегшення такого вільного обміну в ситуаціях, коли безпосередній обмін був неможливий (бо чим, наприклад, могли обмінюватися коваль і поет?), люди придумали проміжний товар — золото й срібло. Із самого початку цей товар у моральному плані був усього лише інструментом обміну, не більше. Тому саме так його належить трактувати — як інструмент.
Але якщо це знаряддя, яке за своєю природою не може бути добрим чи поганим, то чому ми віддали право на його використання нехристиянам? Чому ми дозволили, щоби світ бізнесу, праці, влади — насправді весь світ навколо нас, домінував через цінності, такі від нас далекі?
Чи повинен християнин бути тільки «в опозиції» і тільки «знаком протиріччя» для світу? Чи має лише героїчно програвати? А може, ми самі винні втому, що не такі успішні, як люди, далекі від Церкви? Чому дозволяємо їм вигравати? Зрештою, це ми повинні визначати стандарти того, що добре і правильно.
Гроші нерозривно пов’язані з працею; вони є інструментом обміну її плодами. Тому варто подивитися на них ще з одного боку. Святий Хосемарія Ескріва присвятив багато творів освяченню праці. Він зазначав, що коли ми хочемо віддавати нашу працю Богові (а як люди віруючі, ми зобов’язані так робити), то не можемо віддавати Богові погано виконаної роботи. Богові можна віддати тільки роботу, виконану на найвищому рівні наших можливостей. Якщо це має бути свого роду жертва для Бога, то ми повинні старатися, повинні вкласти в цю працю максимум серця і вміння. Більше того, якщо ми хочемо віддати працю Богові, то мусимо також присвячувати час на навчання, на вдосконалення наших професійних навичок.
Чи навколишній світ не виглядав би набагато краще, якби християни серйозно ставилися до цих слів? Тоді, певно, не було би в нас стільки проблем із грошима.
У ринкових відносинах працівник, який так ставиться до роботи, тобто вкладає в неї серце та дбає про свій розвиток, матиме підвищення по службі та надбавку до заробітної плати. Навіть якщо роботодавець недооцінить його, такий працівник легко знайде іншу роботу. А підприємець, який вкладає все серце у розвиток своєї фірми, буде невдовзі мати більше клієнтів і вищий прибуток. У ринкових відносинах збагачення когось, хто мудро й наполегливо працює, щоби віддати свою працю Богові, буде просто природним наслідком його дій, нагородою за хорошу роботу.
Тому дамо собі щиру відповідь, чи те, що католикам часто бракує грошей, насправді має більше спільного з поставою євангельської убогості, чи радше є симптомом того, що ми недостатньо серйозно ставимося до присвячення нашої праці Богові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
