Багатогранна особистість Папи Франциска протягом цих чотирьох років понтифікату частково проявилася у його виключно католицькому (читай розмаїтому) смаку у мистецтві.
Коли під час шквалу особистих питань, які слідували одразу після його обрання на Престол св.Петра, зайшла мова про мистецькі смаки, Франциск назвав своїми улюбленими творами мистецтва «Покликання святого Матвія», написаного Караваджо у Римі в 1600 році, і «Біле розп'яття» франко-білоруського художника Марка Шагала, написане у 1938 році.
Як Папа, він спонсорував роботу свого товариша аргентинця Алехандро Мармо, чиї полотна «Христос‑працівник» і «Богоматір із Лухан» були розміщені в садах Ватикану. Так що не слід дивуватися, що для своєї традиційної різдвяної листівки Франциск обрав ще одного художник‑авангардиста, який жив на 700 років раніше від появи цієї течії. Це Джотто ді Бондоне.
Образ Джотто «Різдво» був написаний у нижній базиліці святого Франциска в Ассизі близько 1320 року. У той час Джотто був всесвітньо відомим художником, який тішився визнанням самого Данте Аліг'єрі та дружбою з гуманістом Боккаччо. За збігом обставин, Джотто запалав на художній сцені три десятиліття тому в Ассизі, де, наслідуючи свого вчителя Чімабуе, працював над інноваційним циклом фресок у верхній базиліці. Джотто був не тільки одним із перших художників, хто використовував оптичну перспективу для створення тривимірності сцени, але він також брав численні спостереження з повсякденного життя: здивованість товаришів Франциска, коли він здійснював чудеса, елементи натюрмортів, представляючи священні історії у більш звичному контексті.
Йому також приписують ідею постаті, що стоїть спиною до глядача, як спосіб нагадати поціновувачам мистецтва, що вони також були, хай трохи більше віддаленими, але свідками, історії спасіння. Ця інноваційна взаємодія із сакральним мала місце також під час роботи, яка, власне, привела його до визнання. Оздоблення каплиці дель Арена у Падуї, де 1304 року він заглибився в тему Непорочного Зачаття Діви Марії. Тож коли 50‑річний художник повернувся до місця свого художнього становлення, він мав багаж тридцятирічного контакту з францисканською теологією і був готовий спробувати відтворювати на полотнах духовну революцію святого Франциска.
Фреска, що над могилою святого, знаходиться у темнішій та більш споглядальній частині комплексу. Джотто використовував гіпнотичний ляпісний олівець відтінку нічного неба із люмінесцентними кольорами для контрасту; ореоли в позолоті, змодельовані штукатуркою, забезпечують довільні спалахи золотого світла навколо сцени.
Роботу можна розділити на дві частини. Горішній рівень показує стабільне: печеру (винахід Джотто як рішення точно відтворити сцени Писання, але в умовах, звичних для західної аудиторії), де Марія тримає свого новонародженого Сина. Джотто залишив просте тло сіро‑коричневої кам'яної стіни, аби підкреслити передній план фігур. Ангели з усіх боків спрямовані до центру. Дванадцятеро з них утворюють небесний хор навколо Матері з Дитям. Вони напівтілесні, з обличчями і руками, готовими до молитви, а мантії, що яскраво звиваються, нагадують музичні ноти. Над дахом (тут зверніть увагу на використання художником перспективи) ще більше ангелів збирається навколо Вифлеємської зірки, золоті промені якої спускаються на Немовля. Слово стало Тілом, і всі небеса віддають Йому хвалу. З'являються навіть віл та осел, які теж благоговіють від приходу Творця у цей світ.
Але ця подія не тільки божественна, це людська подія в людській історії з людськими акторами. Марія вдивляється в очі Ісуса таким упізнаваним поглядом кожної матері, якій уперше дають до рук її власну дитину. Марія вбрана в лазуритовий блакитний плащ, що символізує благодать, яка маскує її від власної сутності. Голова її трохи нахилена вбік, легка усмішка на губах, і Хлоп'я, здається, всміхається до неї. Ми відчуваємо не тільки божественний трепет, але й суто людське захоплене «ах!..»
Це людське начало веде нас до нижньої частини картини, а нашим провідником є ангел праворуч, який порушує систему ієрархії, щоби принести благовість пастухам. Кольори стають блідішими ближче до входу у сферу людського. Бузкові відтінки вбрання пастухів акцентують увагу на їхніх благоговійних обличчях; купка овець притягає увагу до землі, де знову постає образ Дитятка Ісуса.
Ця чудова іконографія Дитини Христа, який двічі з'являється на одній і тій самій картині, була абсолютною новинкою серед зображень Різдва. Але Джотто, після років зосередження над духовністю святого Франциска, вирішив підкреслити подвійну природу Христа: славну божественність і вразливу людську сутність. Франциск зробив видимим для заможніх, освічених і гордих кіл ХІІІ століття людське життя Христа, зокрема, його кенозис (приниження), коли «Він умалив самого себе, прийнявши вигляд раба» (Флп 2, 7). У своїй іконі «Різдво» Джотто знайшов спосіб зробити те ж саме.
А ось надзвичайно інтимний момент людського життя! Дитятко Ісус уперше омивають. Старша, досвідченіша жінка витирає відкритий ротик сповитого немовляти, в той час як молодша стрімко подалася вперед, щоб узяти дитину на руки. Йосип, здавалося б, забутий у куточку, становить ключ до входження у цю сцену. Образ людини похилого віку передає не тільки захист священної події, але й характеризує земну частину сюжету. Він той, хто піклуватиметься, зодягатиме і захищатиме Немовля Спасителя від загроз цього світу.
Вибір Папи Франциска говорить також про відхід від минулих різдвяних листівок. Досі листівки були чорно-білими гравюрами. 2013 року він вибрав «Поклоніння пастухів» Джорджіо Ґісі; 2014 — зупинився на сучасній бельгійській гравюрі Віктора Ділеса; а минулого року його листівки представляли твір «Богородиця, Йосип і Немовля» Карло Маратті. А ось тепер спалахи барв Джотто і велична комбінація людського та божественного розкривають різні аспекти еклектичного смаку Папи в живописі, який, безсумнівно, принесе радість щасливцям у його списку різдвяних листівок.
За матеріалами: Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
