Пора пісень настала

Роздуми над Словом Божим на вівторок Великодньої октави

Марія Магдалина в сьогоднішньому Євангелії уособлює всю Церкву. Вона представлена як наречена, яка шукає свого Нареченого після Його відходу і «зникнення». Ісус Христос заповів цю подію під час Тайної Вечері: Дітоньки, ще трохи Я з вами. Шукатимете ви Мене, та як Я юдеям повідав: куди Я йду, ви піти неспроможні, ― так само й вам кажу нині (Йн 13, 33).

Настав, отже, час плачу і смуток розлуки, коли Марія Магдалина сіла перед гробницею, куди не була спроможна піти. Поруч із нею була й інша Марія. Тому збуваються слова Пісні Пісень: Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, щоб не будили, не розбуджували любові, доки вона того не схоче (Пісня Пісень 3, 5).

Але після суботнього відпочинку Марія Магдалина, а з нею вся Церква, йде назустріч Господу — адже повертається той Цар, якого вона намастила нардовою олією у Витанії: Тоді, як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах. Торбинка мирри ― любий мій для мене (Пп 1, 12-13; пор. Йн 12, 1‑11).

Про поховання Ісуса сказано у Пісні Пісень: Я ввійшов у сад мій, сестро моя, дружино, збирав мирро моє з моїм бальзамом (5, 1). Отже, ще до світання Марію та Церкву веде запах Життя, пахощі любові, що сильніша за смерть: любов бо, як смерть сильна, … правдиве полум’я Господнє. Водам великим любові не вгасити, ані рікам її не затопити (8, 6‑7).

Церква, як Наречена Господня, йде перед світанком до гробниці за внутрішнім голосом Улюбленого: Заговорив мій любий і сказав до мене: Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна! (2, 10).

Сад, у якому покладено Господа, вже зеленіє, адже Пасху святкували першого весняного місяця Нісан, що є початком місяців: Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли. Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім. Смоківниця бруньки вже виганяє, і виноград у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна! (2, 11‑13).

Вся Церква в особі Марії Магдалини пізнає притягання Піднесеного на хресті: Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе (Йн 12, 32). І відповідає Улюбленому: Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми (Пп 1, 4). Марія, отже, запрошена увійти. Вона похиляється до гробниці, щоб саме там міг знайти її Воскреслий Ісус: Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! (2, 14)

Однак Марія Магдалина, тобто вся Церква, вже більше не розпізнає свого Нареченого тілесним зором очей: Встану, обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить. Шукала ― не знайшла я його (3, 2). Марія бачить, однак не розпізнає. Тому спільнота вірних переживає присутність Воскреслого в інший спосіб. Ми знаходимо Його у любові, що міцніша за смерть і гріх: Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить (Лк 7, 47). Потрібно, отже, навернутись від гріхів до неймовірно більшої любові Нареченого.

Церква, Христова наречена, навертається саме у гробниці свого Господа і вже більше не прямує до смерті й гріха. Вона не шукає тіла Розп’ятого, а шукає Живого Господа: обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. Марія Магдалина думала, що то був садівник, який говорив із нею. Так збулися наступні слова з Пісні Пісень: О ти, що живеш у садах! Товариші уважно слухають твій голос. Дай же мені його почути! (8, 13). Марія чує садівника, та ще не розпізнає у ньому Доброго Пастиря, який знає її на ім’я. Тому її пошуки (та пошуки Церкви) тривають.

Христос не дозволив Марії Магдалині торкнутися свого Воскреслого і Прославленого Тіла: Не торкайся Мене, не зійшов бо Я ще до Отця Мого. Ця заборона була зроблена з огляду на нас, адже інші учні не раз торкалися Ісуса. Апостол Йоан, який пише своє Євангеліє в похилому віці, усвідомлює, що він вже останній, хто бачив і торкався Ісуса Христа до і після Воскресіння. Ми вже більше не можемо ані торкнутись, ані бачити Прославленого Тіла Господа Ісуса. Після Його Вознесіння це стає неможливо. Тому Євангеліст применшує значення бачення і дотику, а підкреслює іншу можливість живої зустрічі з Воскреслим.

Ми пізнаємо нашого Пастиря з голосу, так само як Марія Магдалина. Коли Господь промовив її ім’я «Марія», тоді вона не просто вдруге обернулась, але впізнала голос і відповіла: Учителю мій! Тобто вона усім своїм єством полинула до слова свого Вчителя, до голосу свого Пастиря: Скажи мені, о ти, кого моє серце любить, де ти пасеш твою отару, де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів (Пп 1, 7). Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати. Я — мого любого й мій любий ― мій, він, що пасе отам між лілеями (6, 2‑3).

Та, яка бачила очима і не розпізнавала, тепер чує і розпізнає. Важливіше чути Воскреслого Ісуса, ніж Його бачити чи торкатися: Розмова його ― самі солодощі, увесь він ― розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалима! (5, 16)

Марія Магдалина, яка сиділа в ногах Господа, слухала та зберігала Його слово, вповні пізнала істинність слів, що їх сказав Ісус під час Тайної Вечері: Ще трохи, і світ Мене вже не побачить. Ви ж Мене побачите, бо Я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас. Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю себе (Йн 14, 19‑21).